Подвиг віри

Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято Благовіщення . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

На Царських вратах нашого храму і багатьох інших православних церков поміщена ікона Благовіщення Пресвятої Богородиці. Священне зображення Благої Звістки знайшло тут своє місце не випадково. Через ці Врата у Своїх рятівних Тайнах виходить у світ Сам Син Божий. Звідси зливаються «ріки води живої» (Ін. 7:38), яку обіцяв Христос всякому, хто вірує в Нього. Як колись Мойсей вибив із скелі в Мериві водні потоки, ударивши «у скелю жезлом своїм двічі» (Чис. 20:11), так нині «Гавриїл про благодать благовіствує», і з незримого джерела виливається невичерпний потік «води, що тече в життя вічне» (Ін. 4:13,14).

Хоча і безперечне твердження апостола, що «віра від слухання» (Рим. 10:17), проте не всякий, хто чує – вірить. Для того, щоб віра стало дійсно «здійснення очікуваного і впевненість у невидимому» (Євр. 11:1), необхідно трудитися «подвигом віри» (1Тим. 6:12), треба «зректися себе» (Мф. 16:24), забути про своє і стурбуватися Божим. Неправильно думати, що благодать Духа Святого призначена тільки для того, щоб заповнювати нашу лінь і безпечність. Якщо ми власними руками не кинемо в землю пшеничні зерна, то скільки б ні виливався на неї благодатний дощ, нічого окрім будяку не виросте. Грішно і блюзнірські, уподібнюючись Адаму, який згрішив, звинувачувати Бога в нещастях і поневіряннях роду людського, понуро повторюючи услід за праотцем: «Жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені від дерева, і я їв» (Бут. 3:12). Грішно і блюзнірські нарікати на оточуючих, лежачи на печі і дивуючись, чому це галушки самі в рот не стрибають.

Християни знають, що для спасіння потопаючого в гріхах людства однієї волі Божої мало, тому що навіть Всемогутній не в змозі врятувати того, хто рятуватися відчайдушно не бажає. Інакше не була б так безнадійно жахливою доля колишнього прекрасного ангела світла, що став похмурим князем пітьми. І недаремно апостол Павло, підводячи підсумок свого скорботного життя, пише, що «благодать Його в мені не була марною, та й потрудився я більше за них усіх» (1Кор. 15:10). Тобто: той, хто отримав у дар десять талантів, повинен примножити їх, а не заривати отримане в землю, щоб лицемірно кинути Небу: «Ось тобі твоє» (Мф. 25:25)!

Спасіння людства зможе здійснитися, якщо знайдеться серед роду людського душа, в якій «благодать не була марною»! Потрібні відкриті обійми землі, що приймають потік благодаті з Неба. Потрібен подвиг віри, тобто таке духовне зусилля у відповідь на Божий заклик, яке здатне вмістити Того, кого не можна вмістити. І якби в роді нашому, перелюбному і грішному, не знайшлося праведної і чистої душі, здатної лагідно і просто, без спокус і нерозумінь, відповісти на Боже покликання, тоді доля людства була б сумніша за страшну долю Содому, в якому не знайшлося і п’яти праведників для того, щоб благодать Божого милосердя могла в ньому діяти.

Скільки ж необхідно віри, скільки треба довіри, скільки треба мужності і безстрашності, щоб з чудовою ясністю і простотою відповісти на страшні слова архангела простодушним і нехитрим: «Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм» (Лк. 1:38)! На що вже досвідченим у житті, праведним і чистим був первосвященик Захарія, проте і він засумнівався, коли Ангел благовістив йому про вагітність дружини його, і зажадав доказів: «З чого я пізнаю це? Бо я старий, і жінка моя постарілася у днях своїх» (Лк. 1:18).

«З чого?» Та з того, що «не буває безсилим у Бога ніяке слово» (Лк. 1:37)! З того, що «дари і покликання Божі непорушні» (Рим. 11:29)! З того, нарешті, що «так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16).

Пресвята Діва одна з усього роду людського зуміла піднятися на висоту цієї Божої любові і, залишившись Дочкою цього самого роду, змогла чистотою і довірою Своїми послужити тим, хто гине. Через те, за Її ж обітницею, і ублажають Її «всі роди» (Лк. 1:48), і ми, грішні, яким б слабкими, яким б негідними, яким б двоєдушними ми не були, а все ж у день цього преславного торжества з усією Церквою виголошуємо: «Сьогодні початок нашого спасіння і виявлення надвічної таємниці: Син Божий Сином Діви стає, і Гавриїл про благодать благовіствує. Тому й ми з ним до Богородиці взиваймо: радуйся, Благодатна, Господь з Тобою». Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Благовіщення Пресвятої Богородиці