Головне диво

Ісус і самарянка, Василь Полєнов

Проповідь священика Сергія Ганьковського в П’яту неділю по Пасці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Христос воскрес!

Майже усі ми упевнені, що справжнє диво, таке, коли «скасовується єства чин», – подія надприродна, незбагненна, велична або навіть грізна. Навряд чи нашому сучасникові людська печаль і радість, сльози і посмішка здадуться явищами дивовижними, або скільки-небудь незвичайними. Ні, щоб нас здивувати або потрясти, нам подавай «вогонь з неба» (Одкр. 13:13). Щоб ми заплакали від жалості, тепер не достатньо тихого прохання про допомогу, потрібне щось сильніше, суттєвіше. А вже для того, щоб ми здригнулися від жаху, мало нам і пронизливих слів євангельських: «Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?» (Мф. 27:46), – нам тепер потрібен кіноекран, залитий бутафорською кров’ю лицедія, що зображує хресні муки Христові!

Це очікування ефектних фокусів удвічі небезпечніше, бо, по-перше, отак можна легко пропустити те, «що потрібне для твого миру» (Лк. 19:42), тобто події по-справжньому значущі, доленосні, і захопитися яскравими дрібницями. Адже саме так і сталося з юдеями, які не розгледіли в Синові Назаретського теслі Месію і, мабуть, чекаючи від Ісуса демонстрації могутності і влади, з сумнівом засуджували: «Чи Він не син теслі? Чи не Його Мати зветься Марією і брати Його Яків та Іосія, і Симон, та Іуда? І сестри Його чи не всі між нами? Звідки ж у Нього це все? І спокушалися Ним» (Мф. 13:55-57).

А по-друге, азартні пошуки явищ надприродних прямо готують нас до пришестя і, найстрашніше, прийняття антихриста, який, як відомо, «щоб звабити, якщо можливо, і обраних» (Мф. 24:24), творитиме, як пише апостол Іоанн Богослов, «великі знамення, так що й вогонь зводить з неба на землю перед людьми» і «чудесами… [спокусить] тих, що живуть на землі» (Одкр. 13:13,14). Варто згадати, що Господь не марнував чудеса направо і наліво, а апостолів Своїх покликав йти за Собою вже і зовсім без всяких демонстрацій могутності. Проте, як би і не забуваючи про це, ми все ж поводимося іноді, як ті фарисеї, які усе вимагали знамення в Спасителя. І ми пам’ятаємо, яка була Господня відповідь: «Він, тяжко зітхнувши, сказав: чого рід цей вимагає знамення? Істинно кажу вам: не дасться родові цьому знамення» (Мк. 8:12).

А тим часом чудеса – навколо нас. Вони наповнюють наш світ, нашу повсякденність енергією віри і надії. Дива Христові, що невпинно творяться, дають кожному з нас сили жити і молитися, долаючи відчай, і здійснювати своє мале служіння Богові і людям. Коли б не диво буття Церкви Христової на землі, диво, явлене світу дві тисячі років тому, диво, яке не перестає, не схильне до закону загального розпаду, коли б не це диво, про яке на зорі християнської ери наш Господь свідчив: «Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її» (Мф. 16:18), як і чим було б жити людині на землі, де панують «смерть і час»? Навіщо, невпинно впадаючи в гріхи і скорботу, невпинно ж примушувати себе підніматися для нових зусиль? Чи не простіше, узгодившись з відомим реченням «усі в землю ляжуть, усе прахом буде», перестати чинити опір, скласти спокійно руки, та і піти на дно?

Нам усе здається, якщо на наших очах померлі не повстають, а хворі, скільки ні покладай на них рук, все не зціляються, значить і чудес ніяких немає. Можливо, колись були, а тепер ні. Це тому відбувається, що головне для нас – життя тіла, а не вічне буття безсмертної душі. Тому усе, що відбувається з тілом, – для нас суттєве, а те, що тіла і його буття не стосується, – другорядне. Через те і в Євангелії ми, передусім, звертаємо увагу на чудеса тілесних зцілень, забуваючи, що це тільки видимі образи того, що очима не побачити і руками не відчути. Не для того ж, насправді, утілився, помер і воскрес наш Господь, щоб вирішити наші медичні проблеми! І чи не Він нагадує нам: «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, а душі не можуть убити; але бійтесь більше Того, Хто може і душу, і тіло погубити в геєні» (Мф. 10:28)?

Так і в євангельській розповіді про зустріч Христа із самарянкою, яке ми читали сьогодні за літургією, нас понад усе вражає дивовижна прозорливість Господа, Який викрив жінку в неправедному житті. Та і саму її, що мала шістьох «чоловіків», саме це одкровення її гріха змусило забути свого водоноса біля криниці і благовістити своїм одноплемінникам про Месію: «Ідіть, побачите Чоловіка, Який сказав мені про все, що я зробила; чи не Він Христос?» (Ін. 4:29). Адже насправді справжнє диво – це покаяння беззаконної перелюбниці! Істинне потрясіння мало б викликати в нас те, що попри гріхи, душа цієї жінки все ж не вічної смерті жадає, а вічного життя! І не нових «чоловіків» просить самарянка в Спасителя, а «води, що тече в життя вічне» (Ін. 4:14)!

Яке це диво, що ми з вами перебуваємо в Церкві Христовій! Ні спокуси світу цього, ні власна гріховна зіпсутість, ні неміч тілесна, ні метушня житейська не перешкодили нам сьогодні в який вже раз зійтися «до церкви» (1Кор. 11:18). Зібратися не для того, щоб погордитися власною набожністю, а потім, щоб каятися і благати про прощення. Тому не сумуватимемо, що віра наша ще не виросла в міру, обіцяну Господом Своїм учням, коли Він сказав їм: «Віруючих супроводжуватимуть такі знамення: іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами, братимуть змій; і якщо смертоносне щось вип’ють, не пошкодить їм; покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові» (Мк. 16:17,18). Не біда, що нічого з передбаченого над нами, грішними, доки не збулося! Зате здійснилося і здійснюється з нами найголовніше, найважливіше диво: ми віруємо нашому Богові, ми сподіваємося на спасіння душі, і, що вже зовсім неймовірно, ми, які багаторазово і різноманітно зраджують і Господа нашого, і ближнього свого, намагаємося навчитися любити один одного! Амінь.

Христос воскрес!

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Неділя про Самарянку