Жадана свобода

Проповідь священика Сергія Ганьковського в П’яту неділю після П’ятидесятниці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

На могильній плиті, під якою покоїться тіло одного відомого християнського проповідника, накреслено: «Вільний, Господи, нарешті вільний!» Чи не дивно? У тісних обіймах труни, засипаний землею, придавлений могильним каменем… і – вільний! Як це несподівано і в той же час як це вражаюче схоже на те, що написав апостол Павло у своєму посланні до Филип’ян: «Маю бажання визволитися i бути з Христом, бо це незрівнянно краще» (Флп. 1:23). «Визволитися» означає тут: позбутися полону плоті – «померти», одним словом. І якщо правда, що смерть – звільняє, тоді що ж таке свобода в розумінні християн?

Одержимі бісами гергесинці найбільше хотіли б позбутися не тих, хто насилував їх душу, а Того, Хто Один зміг би звільнити їх від цього нестерпного насильства. Проте вони женуть свого Спасителя, боячись, як не дивно, саме зцілення від тяжкої, але вже добре звичної залежності: «Що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? Прийшов Ти сюди передчасно мучити нас» (Мф. 8:29). Бачите, як у них виходить: позбавлення від залежності для них мука, і мало того – мука передчасна, а тому як би несправедлива. Прямо якась справжнісінька наркотична ломка.

Дивно, але їх осудні одноплемінники поводяться так само, як і люті божевільні, що вийшли з похмурих похоронних печер. Вони також просять Того, Хто Один зміг би і їх теж звільнити від вічного жаху сусідства з біснуватими, піти геть. Вони, доброчесні і на вигляд здорові громадяни, просять Його покинути їх межі, залишивши «усе, як було», не втручатися далі в це їх хоч і страшний, але такий звичний хід буденного життя.

Що ж таке свобода для тих і других, для безумних і для осудних жителів Гергесинської країни? Очевидно, свобода для них – це можливість жити без Бога, це незалежність від Божого Закону, це відмова від праці покаяння. На їх думку, справжня свобода – це можливість жити, вигнавши з душі своєї всякий страх, зокрема і страх Божий, це чарівне звільнення від відповідальності за скоєне.

Проте всякий, хто прийшов у Церкву, прийшов серйозно, тобто не як екскурсант, а в пошуках сенсу існування, тому в неї і прийшов, що встиг все ж за своє довге чи коротке життя усвідомити просту думку: святе місце порожнім не буває. Душа не може залишатися порожньою, дозвільною, нічим не зайнятою. І якщо з неї за вільною волею людини виганяється Творець і Його Закон, тоді спорожнілий будинок неминуче займають пропащі духи «злоби» (Еф. 6:12), «і буде для тієї людини останнє гірше від першого» (Мф. 12:45). Таким чином, свобода від покаяння, так жадана свобода від «благого ярма» Закону Божого, обертається для шукача такого звільнення ще більшим поневоленням і, у цьому випадку, рабським служінням вже не Богові, а дияволові.

От і вибирай, що краще: стати рабом Божим або, бажаючи абсолютної свободи, неминуче стати рабом сатани, який, будучи брехуном і батьком брехні, завжди обіцяє усе, але ніколи не дає нічого. Ворог роду людського, як політик, якому вкрай необхідно втертися до нас у довіру, який готовий обіцяти усе, багато і дарма, аби лише ми за власним, нібито вільним вибором допустили його до влади, аби лише ми власноручно віддали йому цю владу над своєю вільною душею.

І ось, виховані примарою безмежної свободи, ми, подібно до жителів країни Гергесинської, женемо від себе і Бога, і Закон Його, женемо, благаючи: «Що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий?» (Мф. 8:29), женемо, бо не хочемо бути рабами Божими. І в цьому своєму оскаженілому бажанні свободи від «рабства», самі того не помічаючи, стаємо рабами своїх пристрастей, рабами бісів, які і підсовують нам цю ідею безмежної свободи, щоб тим вірніше поневолити наші сум’ятні душі.

А справа уся в тому, що «якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плодів» (Ін. 12:24). Точно те саме відбувається і зі свободою: щоб стати по-справжньому вільним, треба за власним бажанням прийняти «легке ярмо Христове» і стати дійсно рабом Божим, бо недобре і соромно бути рабом пристрасті, рабом людини, рабом творіння. Гідно і праведно стати істинним рабом Христовим, бо «кожен, хто чинить гріх, є раб гріха. Але раб не перебуває в домі вічно, а Син перебуває вічно. Отже, якщо Син визволить вас, то справді будете вільними» (Ін. 8:34-36). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 5 неділя після П’ятидесятниці