«Своє місто»

Проповідь священика Сергія Ганьковського в Шосту неділю після П’ятидесятниці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Учора Господа гнали жителі країни Гадаринської, а сьогодні – жителі Його міста, Капернаума приморського, того самого міста, про яке Христос сказав: «І ти, Капернауме, що до небес піднісся, до пекла зійдеш, бо якби в Содомі сталися чудеса, що явлені були в тобі, то зостався б він до сьогоднішнього дня. Але кажу вам, що землі Содомській відрадніше буде в день судний, ніж тобі» (Мф. 11:23,24). Гоніння це не було таким лютим, як те, колишнє, у Назареті, коли «вигнали Його геть з міста і повели на вершину гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб скинути Його» (Лк. 4:29). Цього разу усе обмежилося навіть не явним, а лише таємним звинуваченням у богохульстві: «деякі з книжників говорили собі: Він богохульствує» (Мф. 9:3), – як розповідає нам сьогодні апостол і євангеліст Матфей.

Але через те, що гонителі не намагаються, як раніше, убити Того, Хто благовістить для них слово спасіння, Того, Хто зціляє біснуватих і розслаблених, а лише відкидають і диво зцілення, і благовістя спасіння, звинувачуючи Сина Божого в богохульстві, від усього цього не легше, бо «землі Содомській відрадніше буде в день судний».

«Своє місто» – Церква Христова, до якої належить кожен з нас, покликана дати притулок Тому, Хто Сам про Себе свідчив: «Лисиці мають нори і птахи небесні – гнізда, Син же Людський не має де голови прихилити» (Мф. 8:20). У Церкві – житло Божества, тому і храм – не мій дім і не твій, але дім Божий, де сутнісно мешкає благодать Божа і який через це «домом молитви назветься» (Мф. 21:13). Тут – Небо на землі, тут – «служіння ангелів» (див. Діян. 7.53), тут сіється те саме зерно Вічного життя, яке, «хоч і найменше з усіх зерен, але, коли виросте, буває більше за будь-яке зілля і стає деревом, так що птахи небесні прилітають і ховаються у гілках його» (Мф. 13:32). Саме тут, у Церкві Христовій, здійснюється головне диво в історії пропащого людства – прощення гріхів. І приходимо ми, грішні, сюди для того, щоб позбутися цього тягаря пристрастей, що мучать нас і, як тяжкі гирі, прикуті до ніг, заважають злетіти на Небо, перешкоджають увійти до Царства Отця нашого Небесного.

Ми намагаємося позбутися гріха або, виражаючись церковною мовою, покаятися, а «деякі з книжників» (Мф. 9:3) говорять самі в собі те ж саме, що казали колись книжники Капернаума, заперечуючи Спасителеві, коли Він простив розслабленому його гріхи. Днями я почув, як одна наша парафіянка вітала іншу на порозі храму: «Дай Бог тобі здоров’я, бо нічого не треба, окрім здоров’я!»

Невже нам і правда нічого не треба, окрім здоров’я? Невже увесь сенс нашого життя, нашої молитви, нашого малого аскетичного подвигу, що здійснюється в міру віри і сил, тільки в тому і полягає, що ми вимолимо в Бога декілька зайвих років безскорботного існування, декілька солодких митей безболісного буття?

Книжники з Капернаума не стали б, звичайно, заперечувати Синові Божому, якби Він сказав розслабленому: «Будь здоровий! Встань і ходи!» Це, за їх поняттями, допустиме. Це дозволено було їх законом, а найголовніше – зрозуміле. Здоров’я – абсолютна цінність, займатися лікуванням недуг – гідно і праведно, а от прощення гріхів – ця справа вже не така проста. Адже не лише книжникові, але і людині звичайній незрозуміло, наскільки це важливо і чия ця справа. Тому і книжники з далекого минулого і наші недосвідчені в Законі юдейському сучасники вважають за краще сприймати дім Божий, святу Христову Церкву, як лікарню тіла більше, ніж як місце зцілення від гріховних виразок. Тому навіть серед нас, православних, у народі Божому, великим шануванням користуються цілителі від багатьох тілесних недуг, ніж преподобні отці, що успішно здолали свої власні духовні пристрасті. Тому і звучить на церковному порозі: «найголовніше на світі – здоров’я!»

А тим часом усі ми знаємо і не треба далеко за прикладами ходити, що саме цією, здавалося б, абсолютною цінністю – здоров’ям – жертвують заради дітей своїх, заради близьких своїх, просто заради інших людей не якісь незвичайні герої і подвижники, а прості і нічим не знамениті люди. Ми знаємо, що завжди знаходяться ті, хто готовий ніч не спати біля ліжка хворого, кров свою перелити тому, хто потребує її, пожертвувати своїми органами для того, щоб інша людина жила. І якби дійсно, як ми не замислюючись намагаємося запевнити один одного, власне здоров’я стало найголовнішою цінністю для усіх людей, ніхто б не став жертвувати собою заради іншого, ніхто б не наважився ціною власного життя захистити життя інших або незалежність власної країни. Та що там! Ніхто б не став би і постити, якби лікарі переконливо довели, що більш ніж піврічне утримання від скоромної їжі шкодить здоров’ю!

Давайте, нарешті, зрозуміємо, що Церква Христова – не філія Центральної клінічної лікарні. Давайте усвідомимо, що розслабленого принесли до ніг Ісусових не для того, щоб тільки зцілити його від жахливої хвороби, а ще і для того і головним чином для того, щоб врятувати його безсмертну душу, яка ніколи не переживала болю від радикуліту, проте постійно зазнавала безлічі ударів від пристрастей і похоті. Давайте зрозуміємо, якщо ми хочемо хоч чимось відрізнятися від книжників юдейських, що заскніли в самовдоволенні, тоді передусім шукати і бажати нам треба не земного в усьому його солодкому різноманітті, а небесного, якою б скорботою і болем тілесним воно не купувалося.

І давайте все ж думати перед тим, як говорити, бо «за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений» (Мф. 12:37). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 6 неділя після П’ятидесятниці