Чудесний улов, Джеймс Тіссо

Проповідь священика Сергія Ганьковського у Вісімнадцяту неділю після П’ятидесятниці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Блаженний чистий серцем «ловець людей», який, подібно до апостолів, ловить людські душі для Царства Небесного. Блаженний той, хто обрав «тільки одне» (Лк. 10.42), бо такому Бог дає і слово, і образ життя, якими, як мережею, уловлює цей ловець душі людські з похмурих, тяжких вод вічної смерті, щоб розмістити уловлених у благодатних світлих водах, що течуть «в життя вічне» (Ін. 4:14).

Але недаремно жах обійняв і Петра, «і всіх, що були з ним, від того улову риби, яку зловили» (Лк. 5:9). Недаремно заволав рибалка, у страху припавши до колін Ісусових: «Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний!» (Лк. 5:8), бо він провидів у цьому дивному лові риб прийдешню ловитву людей, і тоді вже, на пустинному березі озера Генісаретського, здогадався, яка ціна цього заняття. Ціна цього ремесла – ціна життя, і всякий, хто обирає цей шлях, заплатить за це своєю кров’ю вже тільки тому, що і Сам Переможець смерті скрушив його похмуру твердиню ціною власної Пречистої Крові.

Де вже простому смертному, де вже грішній людині заплатити таку ціну, понести такий хрест, виконати таке веління Господнє! Де вже нам вибрати такі сіті, коли і найближчий і найулюбленіший учень і апостол жахнувся і заволав про пощаду! Виявляється, звичайній грішній людині, не стягнутій жодними особливими здібностями, страшно стати свідком і учасником дива. Страшно їй, грішній, стати свідком і учасником таких подій.

Це тільки здається, що явище безлічі риб, спійманих дивовижним чином, може обрадувати. Насправді – диво скасовує «єства чин», вибиває споглядача із звично-нудного ритму життя, рішуче ставить його перед лицем Вічності. У цьому сенсі видовище спійманих риб цілком відповідає апокаліптичному спогляданню кінця часів: «І сонце стало темне, як волосяниця, і місяць став, наче кров. І зірки небесні попадали на землю, як смоковниця, струшувана сильним вітром, обсипає незрілі смокви свої. І небо зникло, згорнувшись, як сувій; і всяка гора й острів зрушилися з місць своїх» (Одкр. 6.12-14). Неспроста устрашилися апостоли, які стали свідками дивовижного улову. Диво, що свідчить про Вічне Життя, лякає слабкі та грішні серця. Як це не дивно, але смерть якось звичніше, небуття, як і війна, яка «усе спише», дає ілюзію безвідповідальності: пропадати, так з музикою. Це життя, це безсмертя вимагають подвигу, безстрашних зусиль, щоденної праці. Тому легкодухий готовий, швидше, взагалі відмовитися від буття. Тому, як страус, він ховає голову в пісок, ховаючись у смерть, як в останній притулок безвідповідальності.

І проте знаходяться серед роду цього «перелюбного і грішного» (Мк. 8:38) ті, хто зважився здолати свій страх, встати перед лицем дива, перед Лицем Божим і з мужньою простотою відповісти на заклик Спасителя: «Я, Господи!» (Діян. 9:10). Я гадаю, їм теж буває страшно, але вони долають страх. Їм, як і Христу в саду Гефсиманському, розриває серце тяжке почуття залишення Богом, але, уподібнюючись своєму Спасителеві, вони рішуче і непохитно разом з Ним виконують «всяку правду» (Мф. 3:15). Це вони, преподобні, це вони, що уподібнилися в духовному подвигу своєму Господові, дійсно «залишили все і пішли за Ним» (Лк. 5:11), щоб стати «ловцями людей». Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 18 неділя після П’ятидесятниці