Багач у пеклі (фрагмент), Джеймс Тіссо

Проповідь священика Сергія Ганьковського в Двадцять другу неділю після П’ятидесятниці. . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Страшну притчу розповів нам сьогодні Господь. Можливо, втім, комусь здасться, що до нього ця притча не має стосунку, бо вже він ніяк не може вважати себе багатим. Тоді я запитаю будь-кого, хоч би і першого зустрічного, або навіть будь-кого з тих, хто перебуває сьогодні перед цим божественним викриттям: «А ти багатий?» Що відповісти на це питання? Важко зустріти людину, яка сказала б: «Так, у мене є усе, чого моя душа не побажає. Мені немає більше чого хотіти в цьому житті, мені залишається тільки весело і безтурботно вдаватися до радощів і розваг». Багатство так впливає на людину, що їй завжди здається, що вона бідна, що їй чогось бракує, що ось ще трохи, ще одне зусилля – і тоді вже усе, годі, ситий!

Один митець сказав якось: «Мені здається, що слава, почесті – вода солона морська: чим більше п’єш, тим більше хочеться, а спрага все не відпускає». У цьому сенсі бідність може розбещувати так само, як і багатство. Якщо бідність пов’язана з постійним пошуком способів розбагатіти, якщо бідність культивує і вирощує в душі людській заздрість, злість, безперестанне бажання володіти тим, чим не володієш, така бідність для людської душі, для Вічного Життя може бути набагато небезпечнішою за багатство.

Давайте задамося таким питанням: «Чи правда, що я бідний?» Як відповісти на нього? Адже навіть якщо хтось з нас бідний критично, то все одно – неважливо, чи тут, у місті, у нашій країні, у світі нарешті – обов’язково знайдеться людина, якій гірше, ніж мені, якій болючіше за мене, з якою я можу поділитися чимось, що в мене є, а в неї – ні. Йду я позавчора від однієї тяжко хворої жінки і зустрічаю на вулиці іншу. І от вона розповідає мені про свої болячки, про свою скорботу, і видно, що важко їй, боляче і самотньо, а в мене перед очима та лежить, безнадійна… Безглуздо і нерозумно казати людині: «Не засмучуйся! Подивися, скільком людям гірше, ніж тобі, скільки людей потребують твоєї допомоги саме тому, що ти сам страждаєш і, завдяки цьому своєму стражданню, здатен зрозуміти страждання іншої людини». Безглуздо і нерозумно, – подумалося мені. А можливо, не так вже і безглуздо?

Про що розповідає нам сьогоднішня притча про багача і Лазаря? Хіба сказано там, що багач був якийсь особливо невиправний грішник? Хіба вказані нам хоч якісь його гріхи? Ні. Сказано лише, що він одягався в хороший одяг і бенкетував блискуче. Не убив нікого, не пограбував, і тільки за багатство своє, тільки за безтурботне своє життя, тільки за те, що їв і пив собі на втіху і одягався по сезону, він опинився в пеклі. І Авраам каже йому: «Чадо! Згадай, що ти одержав уже блага твої за життя твого…» От і все. Тепер згадаємо своє життя. Якщо, звичайно, не вимірювати його банками ікри і кілограмами м’яса, з’їденими або не з’їденими нами. Згадаємо своє життя і запитаємо себе чесно: хіба ми нічого не отримали від життя, від ближніх, від мами з татом, від Бога, хіба не було в нашому житті радості, веселощів, одягу, який нам подобався, хіба не були ми, нарешті, молоді і здорові, хіба не жили ми весело, щасливо і легко? Нехай давно, нехай дуже недовго, але – хіба не було всього цього? Іншими словами, хіба ми не отримали вже добре своє в житті своєму? Я гадаю, жодна людина, не ризикуючи виявитися невдячним огудником Бога, не зможе сказати: «Нічого в моєму житті доброго не було». А якщо це так, то чи не до нас звернені ці слова: «Чадо! Ти одержав уже блага твої за життя твого»?

Бог Саваоф, Віктор Васнецов

Хто ж тоді може врятуватися? За що ж тоді страждає цей нещасний багач, який тим тільки і винен, що, подібно до бабки з відомої байки, «літо все проспівав»?

Ні, не за веселу і легковажну вдачу, не за любов до красивих речей і смачних страв страждає в пеклі цей любитель блискучих бенкетів. Ця тяжка кара осягає його за гріх немилосердя. За те він мучиться, що не чув чужих стогонів, поки жив на грішній землі, за те йому відмовлено в можливості облизати Лазарів палець, омочений у воді, що нічого він у своєму земному житті окрім своїх задоволень не бачив і нікому не допоміг. Не до того йому було!

Чи не так і ми, грішні, так зайняті своїми болячками, своїми проблемами, своїми нещастями, що помре людина на наших очах, а ми і не помітимо, бо очі наші часто, дуже часто застилають, ні, не винні пари, не тріумфування свята, а власні наші сльози? Ми про свої прикрощі плачемо, себе вважаємо найнещаснішими, найбіднішими і найсамотнішими, тоді як могли б допомогти одному з тих, хто і справді потребує нашої допомоги. І якби ми і дійсно забули на хвилину про себе і стурбувалися турботами тих, хто слабкіший за нас, дивишся, і наші власні нещастя здалися б нам не такими вже і тяжкими.

Не дай Бог нам остаточно зачерствіти душею, не дай Бог нам замкнутися у своїй радості або у своїй печалі так, що печалі і радощі ближніх і далеких перестануть хвилювати наше серце. Адже багатим можна бути не лише грошима, але і скорботою, і образами, і хворобами. А це, у свою чергу, зовсім необов’язкове рятівне багатство. Воно так само може зробити жорстокою душу, воно так само може погубити людину, як насолоди, як гроші, як блискучі бенкети. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 22 неділя після П’ятидесятниці