Проповідь священика Сергія Ганьковського в Неділю перед Різдвом Христовим . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Духовним батьком кожен з нас може назвати таку людину, яка народила нас у Христі, тобто проповіддю своєю, словами своїми або, що, звичайно, надійніше, способом свого життя і особистим подвигом святості наочно явив нам сяйво Вічного Життя. Бо давно і справедливо помічено, що ніхто не здатен залишити «дім, або братів, або сестер, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або землі» (Мф. 19:29) і піти за Христом, якщо не побачить в очах хоч би однієї людини світло святості. Якщо навіть тілесне народження людини походить «не від похоті плотської…, а від Бога» (Ін. 1:12,13), тобто обумовлене не лише «природними» причинами, але передусім Божим благоволінням, бо це Бог повернув творіння з небуття, то саме собою зрозуміло, що і духовне відродження творіння здійснюється не без благої і рятівної волі Божої.

Проте Блага і Свята воля ця, саме внаслідок своєї Добрості і Святості, не може насилувати людську свободу, не може змушувати людину до спасіння душі, тому що «Бог є любов» (1Ін. 4:8). А змусити полюбити за наказом неможливо навіть Богові! Бог не примушує нас до святості, але кличе до неї, а вільна з моменту свого створення людина «обирає життя» (див. Втор. 30:19), хоча для того, щоб зробити це, їй, пропащій, доводиться часом «битися до крові» (див. Євр. 12:4). Народження «нового створіння» (2Кор. 5:17) у Христі, таким чином, здійснюється в згоді з вільною і тому відповідальною волею людською з Благою і Святою Волею Божою.

Пришестя у світ Спасителя стало можливим тому, що Бог, Який любить Своє творіння, пожалів людину, навіть коли людина пала, зрадивши Божу любов. Проте саме це диво любові Божої змогло отримати своє втілення в Синові Людському тільки тому, що в роді людському у всяке століття знаходилися ті, кого ми сьогодні шанобливо і любовно називаємо Отцями. Ті люди, чиї імена ми читали щойно за літургією, хто вірою своєю, своєю надією і любов’ю, а не тільки «від похоті плотської» народжували своїх дітей, передаючи їм і віру, і надію на Визволителя. Якби Отці вірили тільки в життя тіла, якби, подібно до тварин, вони піклувалися тільки про продовження свого роду, не було б для них потреби подумувати про дух, передавати синам своє сподівання, зрощувати в них надію на виконання обіцянок Божих. Але вони і пам’ятали, і передавали з покоління в покоління непомилкове обіцяння Господа свого про те, що сім’я дружини скрушить голову змія (Бут. 3:15), що Народжений Дружиною врятує рід людський, що гине.

Християн не спокусить незрозуміле для сучасної плотської людини твердження Священного Писання про те, що «Авраам породив Ісаака; Ісаак породив Якова; Яків породив Іуду та братів його» (Мф. 1:2). Вони не стануть сперечатися з благовісником, стверджуючи, що це жінка терпить родові муки, виношує і народжує немовля, бо знають: йдеться не про «невідоме звірятко», а про Людину, якій належить «Царство, уготоване… від створення світу» (Мф. 25:34), йдеться про Людину, за яку на Хресті помер Син Божий! Тому не жінка, яка виношує і народжує плоть, дійсно народжує людину, але той, кому Самим Богом заповідано бути отцем земним в образі і подобі Отця Небесного.

Блаженний, кому плотський батько став Отцем духовним! Блажен, хто вперше побачив світло Вічного життя у святих очах того, хто став джерелом його тілесного існування! Блаженний, кому земний батько зумів передати свою вікову тугу про Небо! Блаженний і батько, що став для сина свого не лише подавцем життя тимчасового, але і провідником до Життя Вічного! Блаженний він, що народив отрока свого в Христі! Йому, за словом апостола Якова, належить Царство Небесне, бо такий батько «спасе душу від смерти і покриє безліч гріхів» (Як. 5:20).

Що толку в залишеному спадку, коли він вимірюється лише квадратними метрами, кілограмами і грошовими знаками? Усе це – земля, яка, будучи тлінною, не може наслідувати нетління (1Кор. 15:50). «Гідним і праведним є» залишити в нетлінний спадок дітям своїм щиру віру в Господа і Спасителя нашого, надію на позбавлення від «цього тіла смерти» (Рим. 7:24), яка не буде посоромлена, і чудову здатність любити, яка є вінцем усіх чеснот, – так, як це зробили Авраам, Ісаак і Яків, святі і праведні отці Народу Божого – Церкви Христової, яких ми благоговійно шануємо нині. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Неділя святих отців