Проповідь священика Сергія Ганьковського в Сиропусну неділю . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

От нині настала «пора нам від сну встати» (Рим. 13:11), бо зовсім скоро сумні чорні покриття покриють наші храми і радісні співи змінить скорбота пісних розспівів. Але незважаючи на близькість цих сумних днів, душу нашу наповнює сьогодні почуття, яке можна назвати почуттям Великого Сподівання або Великої Надії. Попереду – печаль, але серце наше готове чомусь прийняти її, більше того – довіритися і відкритися їй.

А відбувається це тому, що ми пам’ятаємо слова нашого Спасителя, які Він звернув до Своїх учнів напередодні прийдешньої розлуки: «Істинно, істинно кажу вам: ви будете плакати і ридати, а світ зрадіє; ви печальні будете, та печаль ваша за радість буде» (Ін. 16:20).

Це відбувається тому, що піст, в який ми вступаємо нині, не розлучає нас з Христом, але «обіцяє зустріч попереду». Так відбувається тому, що навіть у сумних пісних мелодіях, як відлуння, як ледве чутний мотив, чуткий духовний слух вже розрізняє тріумфуючі звуки співів Світлого Христового Воскресіння. Бо піст для нас, християн, – не стільки нагадування про рокову неминучість голгофського гробу, скільки радісне сповідання благої звістки про те, що цей символ торжествуючої смерті виявився порожнім, що гріб і тління не утримали Пречистої Плоті.

Навіщо постити, якщо немає надії? Навіщо докладати зусилля, якщо безжальна смерть стане неминучим підсумком будь-якого життя? Тому наш піст – це свідоцтво нашої щирої віри в сенс людського існування, це знак нашої невигубної надії на те, що кожен з нас причетний Вічному Життю, це посильна жертва нашої любові до Бога.

Недаремно Сам Спаситель звертається до всякого, хто ступає на шлях посту, з радісним закликом: «Коли ж постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони потьмарюють обличчя свої, щоб показати людям, що постять вони. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. Ти ж, коли постиш, намасти голову твою і вмий обличчя твоє» (Мф. 6:16,17).

Але не лише про нашу зовнішню благовидість печеться Господь, Турбота Божа – передусім про нашу душу! Про ту саму безсмертну і вічну душу людську, поряд з якою тьміняє усе золото світу, уся слава імперій, всякі суєтні піднесення людської гордині, «яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить?» (Мф. 16:26).

І ось піст – це час, коли християнин повинен покутними сльозами, як живою водою, омити свою душу, заради вічного буття якої і була принесена Голгофська Жертва. Проте зробити це він повинен так само таємно, як таємно відкриває він свої гріхи на сповіді, і тоді, згідно обіцянню Господньому, «Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно» (Мф. 6:18).

Коли Господь каже нам: «Намасти голову твою» (Мф. 6:17), – Він, звичайно, не про нашу зачіску піклується. Христос, як і Його апостол, нагадує нам про інше – про головне: «Нехай буде прикрасою вашою не зовнішнє – заплітання волосся, золоте вбрання або нарядність в одязі, а потаємна людина серця в нетлінній красі лагідного і мовчазного духу, що дорогоцінне перед Богом» (1Пет. 3:3,4). Наш Бог нагадує нам про те, як узливанням єлею помазання на голову простої смертної людини їй, грішній і слабкій, була дана благодать Святого Духа (Лев. 8.12), яка неміч лікує і убозтво заповнює. Він закликає нас прийняти цю благодать, що лікує і заповнює, з тим щоб захистити розум і серце своє від насильства гріховних помислів, щоб голова людини, її розум, цей координаційно-обчислювальний центр особи, був захищений під час лютої духовної битви посту від «наклепів ворожих», від атаки гріховних помислів, від усього того, з чого починається всякий гріх.

Нині настала година пробудження (Рим. 13:11)! Нині настав «сприятливий час» (2Кор. 6:2)! Хоч і плаче сьогодні Адам про втрачений Рай, але в самих сльозах його, у самих його стогонах тліє надія! Бо ми пам’ятаємо про те, які жертви були принесені в ім’я повернення пропащого в дім Отця свого. Ми віримо в Бога, Який «не хоче смерти грішника» (див. Єз. 33:11). І на довгому шляху наших пісних мандрів ми не забудемо заклику Спасителя: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; бо ярмо Моє – благо, і тягар Мій легкий» (Мф. 11:28-30). Нехай же і кожному з нас «легким і благим» здасться тягар Великого посту, біля порогу якого ми з вами нині стоїмо. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Сиропусна неділя