Проповідь священика Сергія Ганьковського в 1-шу Неділю Великого посту . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Сьогодні такий день, коли уся Церква особливим чином, особисто молиться за своїх ворогів. Сьогодні, у першу неділю Великого посту, уся торжествуюча православна Повнота благає незримо присутнього серед нас Христа Спасителя, ревно віруючи, що ті, хто опираються Слову Божому навернуться, і укупі з усіма вірними, істинною вірою і благочестям Тебе, Бога нашого, прославлять. Так ми з вами співали щойно, виконуючи заповіт Господа, Який казав Своїм учням: «Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас, щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних» (Мф. 5:44,45).

Молитися про тих, хто ненавидить нас можна завжди, але «в дні сумні Великого посту», у дні, коли кожен християнин багато разів повторює пронизливі слова преподобного Єфрема Сирина: «дай мені бачити провини мої і не осуджувати брата мого», – у ці святі дні молитва про ворогів особливо доречна і легка, бо дійсно настав «час сприятливий» (2Кор. 6:2), настав час примирення, час, коли кожен з нас раптом усвідомлює, що ворогів у нас, християн, по суті, і бути не може! Якщо ми дійсно «рід обраний, царствене священство, народ святий, люди відновлення, поставлені для того, щоб сповіщати чесноти Того, Хто покликав вас із темряви у чудове Своє світло» (1Пет. 2:9), тоді зрозуміло, що кликати в це дивне Світло тих, хто сидить «у країні й тіні смерти» (Мф. 4:16) можна тільки чистою душею і люблячим серцем. Бо нікому і ніколи не вдалося ще кого б то не було насильно ощасливити, нікому не вдавалося змусити любити і вірити, вогнем і мечем змушуючи до того, що дається тільки як найбільший дар Святого Духа. А Царство Божий і взагалі, як відомо, береться не насильством, а зусиллями (Лк. 16:16).

От чому сьогодні, звершуючи молебний спів неділі Торжества Православ’я, ми молилися не лише про ворогів Церкви Христової, але і за самих себе. У цій молитві ми просимо Спасителя нашого про те, щоб для нас настав, нарешті, час, коли ненависті, ворожнечі, образи, хабарництво, клятвопорушення та інші беззаконня припиняться, істинна ж любов зацарює в серцях наших. Ми просимо про дарування нам такої любові, бо здогадуємося, що навернути тих, що заблукали; прояснити затьмарених, навчити безрозсудних можна тільки люблячи і жаліючи їх, а зовсім не надимаючись власним обранням. Ми пам’ятаємо слова апостола Павла, якими він застерігає не язичників, не атеїстів, не єретиків, що заблукали в роздумах, а нас, вірних, нас, православних. «Бо, як написано, “через вас ім’я Боже ганьблять язичники”» (Рим. 2:24), – каже нам той, хто «потрудився більше за них усіх» (1Кор. 15:10), навертаючи заблукалих до світла Істини Христової, і тому, звичайно, знає, про що каже.

Апостол Павло, Валантен де Булонь

На сучасних військових літаках встановлюють електронні прилади, за допомогою яких служби протиповітряної оборони на величезній віддалі дистанційно, навіть не просячи пілота, здатні визначити, кому належить повітряне судно, свій літак або чужий. Цей прилад так і називається: «Свій-чужий».

Мені іноді здається, що такий же пристрій незбагненним чином встановлений у душі кожної грішної людини, у душі кожного з нас. Безумовно необхідний машинам, призначеним для знищення супротивника в умовах озброєного протистояння, він і в душі нашій служить тій же меті – відділяти своїх від чужих. За якимись ледве помітними ознаками, за невловимими жестами, за інтонацією і навіть за виразом очей, не кажучи вже про розмови і вчинки, кожен з нас, як чуйний електронний прилад, відділяє православних від неправославних, грішників від праведників, лукавих від простодушних, своїх від чужих.

Прилад цей, встановлений у нашій пропащій душі «батьком неправди» (Ін. 8:44), само собою зрозуміло, здебільшого бреше, утворюючи між чадами Божими замість братської любові те, що Єпіфаній Премудрий назвав «ненависним розбратом світу цього». Ненависний розбрат тому і торжествує у світі, що володарі цього хитромудрого приладу з відділення своїх від чужих ніяк не хочуть прислухатися до слів авви Сергія, якими на смертному одрі підвів підсумок святого свого життя: «Браття, на себе вважайте!» Викиньте, браття, з душі своєї підступний визначник своїх і чужих, бо немає на землі людей, чужих Христу, немає таких, за спасіння і Вічне Життя яких Він не пролив Своєї Пречистої Крові! Слухайте себе, браття, і тоді Православ’я, тоді Церква Христова дійсно восторжествують у світі цьому, як неминуче торжествує світло дня над нічною пітьмою. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 1 неділя Великого посту