Велике і мале

Проповідь священика Сергія Ганьковського в 2-гу Неділю Великого посту . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Наша вічна доля, спасіння нашої безсмертної душі багато в чому залежить від того, чого шукаємо ми, до чого прагнемо в цьому тимчасовому житті, якої нагороди бажаємо, трудячись малим подвигом Великого посту. Малим – бо найчастіше рішучість наша не простягається далі харчових обмежень і рідко коли зачіпає те головне, заради чого ці обмеження робляться: заповідану Спасителем можливість йти за Ним на Голгофу, відмовившись від своїх природних прав і прийнявши Хрест як єдине і бажане право і обов’язок усього свого життя. Бо нескладно покладати хоч по сотні поклонів і живитися хлібом і водою, особливо коли робиш це на протистояння із самим собою, надимаючись власними постовими талантами. Куди складніше «бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого», особливо коли «брат» теж, знаєте, не дрімає і намагається всякий день підбирати нові ключі до нашого ангельського терпіння!

Звичайно, набагато легше сказати: «Встань, візьми постіль свою і ходи» (Мк. 2:9). Тим більше що і сам розслаблений, і услід за ним кожен з нас бажали б саме цього: зцілення від тілесної недуги! І немає в цьому бажанні видужати жодного гріха, як немає жодного гріха в тому, щоб увесь Великий піст куштувати тільки хліб і воду. Біда, коли усі життєві спрямування на цьому і закінчуються! Біда, коли засіб береться за мету! Біда, коли молитва про зцілення обмежується бажанням «встати і ходити», а ось вже куди ходити – це справа десята!

А тим часом ходити потрібно за Христом. Робити ж це, не боячись потонути в бурхливій пучині, можна тільки в тому випадку, коли «відпускаються тобі гріхи твої» (Мк. 2:5), бо гріх – він як млинове жорно на шиї спокусника одного «з малих цих» (Мф. 18:6). З ним, за словом Христовим, одна дорога – у безодню морську! А нам, як і відважному апостолу, усе здається, що і вода нас витримає, і небо, і не потягне нас на дно тяжкий вантаж не зжитих пристрастей, і вже ніколи не обрушимося ми із захмарних височінь, де було нам так добре перебувати, у задушливий сморід земних прихильностей!

Книжники капернаумські від заздрості задихнулися: «Чому Цей так богохулить? Хто може прощати гріхи, крім одного Бога?» (Мк. 2:7). А нам грішним – від Бога навіть Боже не потрібне! Яке прощення гріхів! Нам би здоров’я та довгих років життя, решта – не важливо!

Син Людський не для того утілився, не для того зазнав приниження хрещення у водах Йорданських, не для того прийняв «образ раба» (Флп. 2:7), щоб ми безтрепетно і безболісно проходили життєвий терен. Сама Жертва Голгофська і її безкровний спогад на щоденній Євхаристійній Жертві Церкви приноситься «на залишення гріхів і життя вічне». Нам, якщо ми християни, не можна забувати про це! Як не важливе здоров’я тілесне, нам не понести його із собою на Небо. Бо як грішне тіло не лікуй, воно все одно зітліє. Тому не «здоровий спосіб життя» є нашим пріоритетом, а «серце скорботне і смиренне», яким «Бог не погордує» (див. Пс. 50:19).

Розслабленому з Капернаума пощастило не в тому, що він став ходити, а в тому, що Господь, бачачи віру чотирьох його друзів, простив йому гріхи. От дійсно дар Божий, в якого немає часових меж! Навіщо багатирське здоров’я там, де «не женяться, не виходять заміж, а перебувають як ангели Божі на небесах» (Мф. 22:30)? Як їм розпорядитися в блаженній вічності? Відповідь очевидна і навряд чи потребує доказу, а от постав будь-кого з нас перед вибором: здоров’я або спасіння, – що ми виберемо непохитною душею, що залишиться для нас безумовною цінністю?

От нам сьогодні апостол Павло і нагадує: «Тому ми повинні бути особливо уважні до того, що чули, щоб не відпасти» (Євр. 2:1). Відпадає людина від Істини, коли покланяється і служить «тварі замість Творця» (Рим. 1:25), відпадає, коли замість того, щоб успадкувати «Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25:34), йде «оглянути землю» і «випробовувати волів» (Лк. 14:18,19). Недаремно попереджає нас колишній «надмірний ревнитель батьківських передань» (див. Гал. 1:14)): «Зодягніться в Господа нашого Ісуса Христа і піклування про плоть не обертайте на похоті» (Рим. 13:14). Він каже так тому, що на власному сумному досвіді знає, що навіть служіння Божественному Закону може стати таким лютим і завзятим, що витіснить врешті-решт служіння Самому Законодавцеві. Що вже казати про служіння власній гордині або про надмірне піклування про здоров’я і благополуччя власного тіла!

Розслаблений мріяв про здоров’я, а отримав залишення гріхів. Чи погодимося ми на такий результат усіх наших молитовних сподівань або залишимося в похмурій переконаності в тому, що краще синиця в руці, ніж журавель у небі, – от питання, від якого залежить наша вічна доля. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 2 неділя Великого посту