Проповідь священика Сергія Ганьковського в Двадцять другу неділю після П’ятидесятниці. . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Коли святий і праведний праотець Авраам каже нам сьогодні про те, що люди, яка одягаються «в порфиру і висон» і «розкішно бенкетують» вже «якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять» (Лк. 16:31), – коли він каже так, він, звичайно ж, пророкуватиме про сумну долю світу, який забув про Бога. Здавалося б, важко не повірити Тому, Хто воскрес з мертвих, а проте це так – не вірять! Не лише безсердечний багач, що страждає в пеклі, але і кожен з нас, хто перебуває нині в цьому скорботному світі, не може і уявити собі аргументу більш значущого, вагомішого, ніж з’явлення серед живих того, хто помер і був похований. Важке таке уявити – настільки безперечним здається цей останній аргумент! Проте праотець Авраам виявився правим: і не повірили, і не вірять досі.

Чому ж так упиралися в скам’янілій своїй невірі у Воскреслого найрізноманітніші люди – від досвідчених у Законі фарисеїв до афінських язичників, які, цілком можливо, навіть нічого і не чули ні про Мойсея, ні про пророків? Чому і наші з вами сучасники, родичі і знайомі наші, рівновіддалені, здавалося б, і від гордих юдейських законників, і від добродушних епікурейців афінського ареопагу, чому і вони то глузливо, то люто женуть від себе саму думку про можливість воскресіння з мертвих? Чому вони так активно охолоджують свої і без того холодні серця, перевершуючи в цьому самого багача з притчі, розказаної нам сьогодні Спасителем?

Та від одного тільки страху, від одного тільки тваринного жаху перед прийдешньою вічністю! Тому тільки, що з холодним серцем грішити легше, а культивована в тремтячій від жаху душі переконаність у тому, що все одно «усі в землю ляжуть, усе порохом буде», як універсальна злодійська відмичка, здатна відкрити двері будь-якої пристрасті, впустити в душу будь-який гріх! Одним словом, «веселися, доки молодий!»

Ось ми і веселимося, або, як каже сьогоднішня притча, «розкішно бенкетуємо». При цьому блискучість наших бенкетів зовсім не обов’язково пов’язана з вишуканими стравами і унікальними напоями: нам, для того, щоб забути про вічність і упитися життям, вистачить пляшки дешевого пива і пакету чіпсів. А вже що стосується «порфири і висону», то тут все ще простіше: порфиру можуть цілком замінити джинси, а висон – якась простенька майка. Суть від цього не змінюється: і бенкетуючий багач з євангельської притчі, і сучасний «веселун» – близнюки-брати, вони в рівній мірі сп’янілі цим життям, їм у рівній мірі немає жодного діла до життя майбутнього віку. Тому всякий раз, коли звучить в їх душі пронизливо-тихий заклик вічності, вони з обуренням або, навпаки, з удаваною байдужістю закривають очі і затикають вуха: «Про це послухаємо тебе іншим часом» (Діян. 17:32).

Христос не воскрес для них не тому, що це в принципі неможливо, а тому, якщо Христос воскрес, тоді і мені, і тобі, і усім нам жити потрібно по-іншому! Прийдешнє воскресіння кожної людини для них – бабині казки не тому, що наука ніби довела повну неспроможність цього постулату. Серйозна наука, слава Богу, не осмілюється втручатися в сфери надприродні, нематеріальні. Вони не хочуть вірити у воскресіння з мертвих тільки тому, що з безумною упевненістю в небуття, з вірою в прийдешнє припинення всякого життя, а значить, і всякої відповідальності простіше жити. Жити, як хочеться, як на душу ляже, не озираючись на прийдешній Суд, не замислюючись про вічні наслідки власних вчинків. Так страус при наближенні небезпеки ховає голову в пісок: я небезпеки не бачу – значить, її і немає зовсім! От і уся премудрість!

Для того, кому найбажаніше диво на світі – реалізація його власної похоті і пристрастей, ніяке інше диво просто не цікаве. Так, одержимого розпустою не здивуєш жодними подвигами співчуття і милосердя: він просто не зрозуміє, про що йде мова; а ненажеру ніколи не потрясло самозречення аскета. І відбувається так тільки тому, що аскет збирається жити вічно, а гасло так званих життєлюбів: «Будемо їсти й пити, бо завтра помремо!» (1Кор. 15:32).

Тому замовкає проповідь перед лицем пересичених, тому марне слово про воскресіння мертвих вухам, оглушеним криками пристрастей, тому строго і безнадійно відповідає праотець Авраам багачу, який страждає в пекельному полум’ї: «Якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять» (Лк. 16:31). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 22 неділя після П’ятидесятниці