Проповідь священика Сергія Ганьковського в Сиропусну неділю . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

«Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше» (Мф. 6:21), – каже нам Господь сьогодні напередодні Великого Посту, коли ми збираємося в довгу і тяжку дорогу покаяння, залишаючи в минулому житті усе занепале, дряхле і забираючи із собою тільки те, що дійсно можна назвати вічною цінністю, скарбом нашим.

«Скарб» – це те, що приховують від чужих нескромних поглядів, бережуть найбільше, ховають у заповітній глибині душі, бо найголовнішу свою цінність, найважливіше, що в тебе є, не можна виставляти напоказ, не можна демонструвати першому зустрічному – це нескромно, безсоромно і грішно, нарешті! Любов до матері, любов до дітей, любов до Бога – почуття, про які не можна говорити вголос не лише тому, що вони складають сокровенну таємницю душі, але і тому, що Сам Господь прямо заборонив це робити, вказавши, що ті, хто постять напоказ, «вже мають нагороду свою» (Мф. 6:16).

Не кажи нікому, що ти любиш свою матір, краще виконуй заповідь: «Шануй батька твого і матір твою» (Вих. 20:12), тобто стався до них, як до авторитету. Спробуй поживи так, – і «Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно» (Мф. 6:18).

Куди як приємніше на очах у натовпу людей ретельно і ревно творити земні поклони! Не менш приємно як би ненавмисно проговоритися про те, що перший тиждень Посту не куштуєш нічого, окрім єдиної просфори! Не менш приємно «з вченим виглядом знавця» повчати усіх, хто просить і хто не просить, тому, як жити, як постити, як душу рятувати, куди і в яких випадках свічки ставити! Тільки ось біда яка: за цим «благочестивим» заняттям потихеньку перестаєш помічати, що найголовнішою твоєю цінністю, скарбом твоїм стає не Вічне Життя, не Царство Небесне, а захоплені погляди оточення, світська чутка, тобто все те, що Господь назвав збиранням «скарбів на землі, де черв і тля точать і де злодії підкопують і крадуть» (Мф. 6:19). Він же це не про шуби, не про вбрання казав! Він говорив про те, що солодше і привабливіше всякого «майна», – про владу над людьми, про бажання хоч якось, хоч у чомусь прославитися!

Якщо нам і справді така важлива слава світська, то очевидно, що скарб наш – тут, на землі! А якщо він на землі, то він неминуче колись зітліє і перетвориться на нікому не потрібний мотлох – просто тому, що зникнуть всі ті, хто колись звеличував тебе і захоплювався тобою. Так «черв і тля винищують» усе, що можна виміряти і зважити, усе, що біблійною мовою називається «землею» або, ще точніше і гірше, порохом.

«Намасти голову твою і вмий обличчя твоє» (Мф. 6:17), – каже нам Господь. Тобто відмовся від тлінного, від скороминущого, від того, що не зможе успадкувати Царство Небесне, бо належить «землі», належить пороху, а «тління не успадкує нетління» (1Кор. 15:50). Відмовся від усього цього, вторить Спасителеві апостол Павло, бо «вже пора нам від сну встати» (Рим. 13:11), «тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння» (2Кор. 6:2). Умий же обличчя твоє, змий з нього лукавство і неправду і постарайся хоч би в цей Піст бути, а не здаватися! Помаж же, нарешті, голову свою так, щоб винищити з помислів своїх, з турбот і піклувань саму думку про те, наскільки праведно, наскільки благочестиво ти виглядаєш, чи досить скорботний вираз твоїх очей. «Ніч минула, а день наблизився: отже, відкиньмо діла темряви і зодягнімось у зброю світла» (Рим. 13:12).

Піклуючись про піст, молитву і милостиню, давайте все ж не забудемо потурбуватися і про те, щоб здійснювати усі ці чесноти в сокровенній глибині серця! Давайте хоч у цей Піст постараємося зробити те, чого вимагає від нас Христос, – не надаватимемо значення тому, як ми виглядаємо в очах оточення. Давайте спробуємо постити і молитися не для того, щоб здивувати ближніх своїх, не для того, щоб скарб наш став розмінною монетою, на яку ми змогли б придбати шану і повагу на землі.

Зробимо так, як каже нам апостол: «Відкиньмо діла темряви і зодягнімось у зброю світла. Як удень, будемо поводитися благопристойно» (Рим. 13:12,13), тобто – не піклуючись про зовнішнє, але трудячись увійти «вузькими воротами, бо просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі, і багато хто йде ними» (Мф. 7:13).

Безнадійні і безглузді зусилля тих, хто очікує нагороди на землі. Але дійсно не безнадійні і не безглузді зусилля тих, хто зберігає скарб свій у таємниці, зате вже і «Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно» (Мф. 6:18). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Сиропусна неділя