Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято Вознесіння Господнього. . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Багатьом з нас доводилося падати уві сні. Багато хто з нас пережив моторошний жах такого падіння, польоту в безодню, в обійми смерті. І ми прокидалися в холодному поту, з серцем, готовим розірватися від страху… Вчені безбожники стверджують, що це явище пов’язане з прадавніми спогадами, успадкованими нами від наших далеких предків – мавп. Вони от сплять на деревах і час від часу звідти уві сні падають, і нам, грішним, оскільки ми не хто інші, як мавпячі нащадки, усі ці падіння ночами і сняться.

Я теж гадаю, що сниться нам щось дуже давнє, і навіть давніше, ніж наше гіпотетичне мавпяче минуле. Коли ми падаємо уві сні, нам, я гадаю, сниться, як одного разу, дуже і дуже давно, наш далекий предок Адам, відмовившись від честі бути другом Божим, впав з Неба на землю, скинутий з благословенного Раю в долину скорботних праць, впав до тваринної подоби. До дійсно мавпячого становища. Жахливі наслідки цього падіння в безодню гріха усі люди відчувають на власному сумному досвіді. Ми дуже добре знаємо, як здійснюються усі падіння на землі. Нам легко уявити собі, як людина впадає в гріх, як вона захоплюється найнеймовірнішими і наймерзотнішими пристрастями. Мабуть, тому ми легко віримо в будь-які наклепи, у найнеймовірніший наклеп на нашого побратима. Ми віримо, бо у власній душі багаторазово впадали в гріхи ще огидніші, про які і говорити соромно, та, на щастя наше, ніхто про це не знає… У нас багатий досвід падінь, досвід, від якого можна остаточно зневіритися і таким чином загинути для майбутнього, для Царства Небесного, для Вічного Життя.

Проте є на землі сфера, відчаю і смутку не підвладна, є на землі Тіло, що уміє не лише падати, але і літати, є серед мороку і павутини гріха світле вікно в Небо, є на гіркій землі солодкий рай – Церква Христова.

Церква виникла, коли Син Божий перейняв на Себе нашу скорботну, жалюгідну, понівечену гріхом плоть, коли Христос став Сином Людським. Церква, Тіло Христове на землі, виникла тоді, коли уражений Спаситель світу помер на ганебному хресті, коли Він воскрес на третій день і явився Своїм учням, свідчачи для них і для кожного з нас, що життя – тріумфує, що смерть не може утримати Його у своїх сморідних обіймах, що зло, наскільки б воно не множилося в роді людському, безсиле перед Божою любов’ю до нас, перелюбних і грішних. Церква Христова – це таємничий і дивовижний організм, в якому людські слабкості і неміч не можуть здолати всепереможну Божественну Любов, – утвердилася серед подібних до нас слабких і маловірних апостолів після дивного свідоцтва всемогутності Христової, Його славного вознесіння в обителі Небесного Отця.

Віднині ми знаємо, що не лише падіння, не лише сумовите служіння плоті – наша доля на цій землі. Віднині ми знаємо, що Божий задум про нас призначає нам незбагненне нині уміння літати. Нас чекає політ у Небо, але не в те небо, яке і зараз вже борознять творіння людських рук, так звані літальні апарати: важкі, незграбні і які чадять як примуси на недобрій пам’яті комунальних кухнях. Нам, людям, нам, дітям Божим, належить піднятися над тяжкими веригами пристрастей, що тягнуть нас не просто на землю, але під землю, у пекло. Нам належить навчитися літати, підносячись, подібно до Спасителя, Який вознісся в обителі нашого небесного Отця.

Безбожники скільки завгодно можуть сміятися над цією відважною мрією, над нашим упертим прагненням увись, але ми знаємо, що ми – не мавпи і не нащадки хвостатих звірів. Ми віримо, що рано чи пізно зможемо піднятися над метушнею і чварами, над лінню і пристрастями, над скорботними обставинами буття і власною недосконалістю. Ми знаємо це, бо Господь, Який вознісся нині, залишив нам тут Церкву Свою, Яка одна здатна зупинити процес озвіріння людства, що здається неминучим, Яка одна тільки дає світу надію на Вічне Життя. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Вознесіння Господнє