Проповідь священика Сергія Ганьковського в Шосту неділю по Пасці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Два тижні тому, коли ми читали з вами Євангеліє про розслабленого, ми почули з вуст Спасителя строге попередження, яке Він адресував не лише нещасному хворому, зціленому в купальні Вифезда, але і кожному з нас: «Ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого» (Ін. 5.14).

З цих Христових слів, здавалося б, явно витікає, що хвороба є прямий наслідок гріха, що страждання людське, будь то тілесне або душевне, завжди виникає як відповідь на гріх, а отже, є і покаранням за гріх, відплатою за нього. Ми найчастіше саме так і думаємо про нещастя, особливо коли ці нещастя нас безпосередньо не стосуються. І проте те, що ми почули сьогодні в Євангелії про сліпонародженого, примушує нас принаймні замислитися про зв’язок між гріхом і хворобою, бо після того, що ми прочитали сьогодні, зв’язок цей здається не таким вже очевидним.

Чи дійсно Бог, Який помер на Хресті за людину, з усіма її гріхами і неміччю, чи дійсно Бог всякий гріх, всяку провину, всяку слабкість людську карає хворобою, стражданням, нещастям? От у сьогоднішньому Євангелії апостоли, зустрівши чоловіка, народженого сліпим, запитують Христа про того, хто винен у цій сліпоті: він сам або батьки його. З цього питання ясно, що для учнів Христових очевидна відповідь: «Винен – страждай!» Проте Спаситель несподівано відповідає: «Ні він не згрішив, ні батьки його». Значить, хвороба – не обов’язково розплата за гріх.

Нам відомі багато святих, що прославилися даром Божим зціляти хворих, але в той же час ми знаємо, що безліч інших святих більшу частину свого життя страждали від тяжких недуг. Чи вистачить у нас духу запитати Бога: «Ось ці люди страждали тяжкими недугами; хто згрішив, вони чи батьки їхні?»

Звісно, гріх Адамів став причиною його смерті, бо з гріхом прийшла у світ смерть. Бог створив людину безсмертною і тому не схильною до жодних хвороб. Зрада Богові, зрада Першому Завіту призвели до того, що усі нащадки Адамові, увесь рід людський донині несе на собі відбиток смерті. У цьому сенсі, звичайно, хвороба є наслідок гріха, але невірно і неблагочестиво думати, що кожен приватний гріх негайно карається певним стражданням. Якби це було так, від нас з вами давно б і пороху не лишилося!

Один з видатних церковних подвижників, Ісаак Сирин, якось сказав: «Ніколи не називай Бога справедливим, якби Бог був справедливий, ти б давно горів у пеклі». Мені здається, це твердження святого може дуже багатьох спантеличити, так само як слова Христові про сліпонародженого спантеличили апостолів. Наш Бог – не справедливий. Наш Бог довготерпеливий і великомилостивий, як не справедлива, а терпляча і милостива любов. Тому ім’я Бога, в Якого вірять християни, – Любов.

Коли людина порушує заповідь Божу, вона ставить себе в дуже небезпечне становище не тому, що Бог мстивий, а тому, що, порушуючи правила життя, ми виявляємося беззахисними перед стихією зла. Якщо на стовпі з дротами високої напруги написано: «Не влізай – уб’є!», ніхто при здоровому глузді і твердій пам’яті на стовп не полізе, бо дійсно уб’є. Так і з гріхом. Вибираєш зло, вибираєш ненависть, вибираєш гріх – і те, що ти вибрав, тебе вбиває. Не Бог мститься людині, але сама людина влізає на стовп, сама людина упивається гріхом, сама руйнує душу свою гордістю і ненавистю.

І якби не було в людства рятівного притулку – Церкви Христової, де донині звершуються дивовижні зцілення передусім від головної причини наших страждань, від гріха, давно б вже світ перестав існувати. Але світ стоїть. Милість Божа як і раніше простягається над нами. І за обіцянням Христовим так і буде до тих пір, поки не вичерпається в людстві віра в Бога, поки звершуватимуться заповідані Спасителем Таїнства, поки ми з вами не забудемо остаточно за метушливими зітханнями про хліб насущний, що кожна неділя – день Господній, коли ми повинні залишити усе, відмовитися від повсякденних турбот і пам’ятати тільки про те, що Христос воскрес для нас і заради нас.

«Доки Я в світі, Я Світло для світу». Ці сьогоднішні слова нашого Бога нагадують нам про те, що всі ми, будучи від народження сліпими, прозріли милосердям Христовим. І як сліпонародженому засяяло одного разу світло дня, так і нам нині засяяло пасхальне світло Воскресіння. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Неділя про сліпого