Проповідь священика Гліба Козлова в Першу неділю після П’ятидесятниці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

«Ті, яких увесь світ не був достойний… не одержали обіцяного, тому що Бог передбачив про нас щось краще, щоб вони не без нас досягли досконалости».

Сьогодні, у неділю, що йде за днем народження Церкви, святкується пам’ять усіх святих. Святкується як би підсумок, результат життя Церкви у світі, з’являються плоди сходження Святого Духа на співтовариство Христових послідовників. Ми згадуємо усіх святих відразу, відомих і прихованих, прославлених і тих, чиє прославляння Бог здійснив таємно. Сьогодні Церква святкує пам’ять своїх істинних членів, людей зі світського погляду немислимих і небувалих, тих, «які вірою перемагали царства, творили правду, одержували обітниці, затуляли пащі левів, гасили силу вогню».

І от виявляється, цей сонм святих, ця повнота подвижників Божих, це співтовариство тих, «яких увесь світ не був достойний», може бути ще покращений, доведений до досконалості. І умовою досягнення цієї досконалості Бог називає входження в цей сонм – страшно сказати – нас з вами. Нас – грішних, невірних, слабких і недалеких, але саме від нас залежить їх досконалість, повнота Церковна.

Церква – боголюдський організм, а жоден організм не недосконалий без будь-якого зі своїх членів, без найменшої клітинки, без кожного з нас. Раз Бог терпить і милує кожне Своє творіння, зокрема і нас з вами, значить Він бачить у цьому сенс, бачить можливість здійснення Свого задуму і в нашому житті, у наших обставинах, що часом здаються безнадійними. «Бог передбачив про нас щось краще», іншими словами, великі святі не досягають досконалості без нас не через те, що ми так безприкладно хороші, а через те, що Спаситель чекає і нашого входу до їх числа, в їх повноту.

«І дано було кожному з них одяг білий, і сказано їм, щоб вони заспокоїлися ще на деякий час, доки і співробітники їхні, і брати їхні, які будуть убиті, як і вони, доповнять число» (Одкр. 6:11).

Святий – не означає безгрішний. Святий – це той, хто за тяготами і скорботою не забуває про свою мету, хто навіть перед лицем всепереможної смерті не забуває про те, до Кого він покликаний, той, хто впавши – неодмінно встає. Хай і всоте. Показуючи тим самим свою віру в сенс цієї боротьби, у кінцеву перемогу над гріхом і смертю, у перемогу, виконавець якої – Христос.

«І всі ці, засвідчені у вірі, не одержали обіцяного» – Бог чекає і нашого свідоцтва віри, і слово, спожите апостолом, «свідоцтво», μαρτυρια – це не лише показання свідків, але і мучеництво. Це свідоцтво, яке показує світу, що незважаючи на страх і страждання, незважаючи на самотність і смерть, «усе ці» через постійне зусилля віри «творили правду» і тому «зміцнювалися від немочі» і не зреклися свого сподівання навіть перед лицем мученицької кончини, «не прийнявши визволення, щоб одержати краще – воскресіння».

«Тому і ми, маючи довкола себе таку хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар і гріх, який нас обплутує‚ і з терпінням підемо на подвиг‚ який чекає на нас, дивлячись на Начальника і Виконавця віри Ісуса, Який замість радости, яка Йому належала, витерпів хрест, зневаживши посоромлення, і сів праворуч престолу Божого». Амінь.

Автор: священик Гліб Козлов

Усе по темі: Неділя Всіх Святих