Проповідь священика Гліба Козлова в Десяту неділю після П’ятидесятниці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Ще зовсім нещодавно закінчився Успенський піст і про піст йшла мова в сьогоднішньому євангельському читанні. Що ж це таке – піст? Зараз все частіше він розглядається із суто гастрономічного боку, як період скрупульозного вивчення етикеток на продуктах, що купуються.

Думається, проте, що сенс посту цим не вичерпується.

Юнак із сьогоднішнього євангельського уривка, та і людина взагалі після гріхопадіння «біснується і тяжко страждає» і тому, звичайно, шукає спосіб звільнитися від цього страждання, від справ і кроків, якими сама заганяє себе «в огонь і у воду» і в цьому пошуку кидається то до медичних рецептів і практичних порад, то до ревного дотримання яких-небудь приписів, хоч того ж пісного раціону, у надії від самої точності цього дотримання отримати певний «духовний» зиск, певну користь особисто для себе, при цьому якщо і згадуючи про інших, якщо і намагаючись полегшити їх страждання, то лише для того, щоб за їх кошт запевнитися у своїй «високій духовності» і перевазі, запевнитися в «дієвості» цього дотримання традицій і практик.

Апостоли, можливо, тому і не можуть зцілити страждальника, що намагаються зробити це як ніби знають спосіб, ніби мають певну для того технологію і силу. Між тим, сила Божа в немочі здійснюється (2Кор. 12:9), і Спаситель називає їх «родом невірним і розбещеним» (Мф. 17:17). Невірним не лише в сенсі браку віри, але і як порушником обіцянки, невідповідному своїй меті, задуму Божому про нього, а розбещеним – що робить щось понад, тобто окрім любові.

І ось Бог, який Сам і є Любов, показує учням шлях звільнення від рабства гріху, від біснування і тяжких страждань.

«Цей же рід виганяється тільки молитвою і постом» (Мф. 17:21). Молитвою – тобто зверненням до Бога, а не до себе, вказуванням цілі не в собі, а в ближньому, у його благу; і постом, тобто самообмеженням, приборкуванням себе, а не іншого, зміною своєї особи, зміною розуму, покаянням. І якщо нам вдасться навернутися до Бога, хоч трохи відірватися від рабства своєму егоїзму, тоді, можливо, ми і ближньому зуміємо допомогти не заради свого марнославства і не для доказу своєї правоти, а заради нього самого.

У завершенні сьогоднішнього євангельського уривка Христос каже учням про те, що «Син Людський буде виданий в руки людям, і уб’ють Його, і на третій день воскресне» (Мф. 17:22-23).

Син Людський буде виданий в руки людські. Применшивши Самого Себе до входження у Своє творіння, до втілення, применшує Себе і далі – до видання Себе в неправедні руки, руки вбивць, руки тих, заради кого і здійснюється це применшення. Ось приклад істинного посту, коли Любов знаходить Своє благо не в надбанні, не в маніпулюванні ким-небудь, а у виданні Себе задля блага іншого, навіть блага тих, хто зраджує і вбиває.

Звичайно, починається шлях до таких висот з малого, із спроби обмежити себе хоч би в незначному. Тому і встановлюються в піст харчові приписи, що це – перший крок від підлеглості самому собі до свободи любові. Важливо лише пам’ятати, що перший крок – ще не весь шлях, важливо бачити, до чого, а точніше – до Кого ми за допомогою посту покликані.

Про цей же шлях самообмеження, про його мету, нагадує нам сьогодні і апостол Павло, що так написав про це: «Навіть донині терпимо голод‚ і спрагу, і наготу, і страждаємо, і поневіряємось, і трудимось, працюючи своїми руками. Лихословлять нас, ми благословляємо; гонять нас, ми терпимо; ганьблять нас, ми благаємо: ми як сміття для світу, як порох, що усі топчуть донині. Це пишу не для того, щоб вас осоромити, а наставляю на розум вас, як дітей моїх улюблених… Тому благаю вас: ставайте подібні мені, як я Христу» (1Кор. 4:11-16). Амінь.

Автор:  священик Гліб Козлов

Усе по темі: 10 неділя після П’ятидесятниці