Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято Покрова Пресвятої Богородиці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Духовному погляду блаженного Андрія, а разом з ним і усій Церкві Христовій відкрилося колись видіння Пресвятої Богородиці, Яка із сльозами молилася Синові Своєму про «рід лукавий і перелюбний» (Мф. 12:39) людський, про названих дітей своїх, про кожного з нас, до кого з висоти скорботного голгофського Хреста були звернені слова вмираючого в страшних муках Сина Людського: «Це – Мати твоя!» (Ін. 19:27). Так Бог, Який стікав кров’ю на Хресті, усиновив нас Тій, Яка вмістила Його, Немісткого. Так усіх нас, негідних, Він удостоїв Свого рідства, назвавши зрадників «братами» (Мф. 12.49) Своїми, і таким чином відпустив кожному з нас гріх зради, який на початку історії скоїли прабатьки, а потім з роду в рід повторювали і множили наступні покоління синів Адамових.

І ось нині Мати Божа і Мати роду людського плаче про нас грішних, стараючись оберегти і захистити безрозсудних Своїх чад. Не від бід і хвороб, не від міжусобних битв, не від нашестя іноплемінників намагається захистити нас Мати Пресвята Богородиця, а від єдиного реального зла у світі – гріха, який «може і душу, і тіло погубити в геєні».

Від гріховних спокус оберігає нас Своїм Покривом Та, до Якої звернено було пророцтво дряхлого старця Симеона: «І Тобі Самій душу пройме меч» (Лк. 2:35). І ось нині, як колись на Голгофі, збуваються слова старця-провидця. Тоді біля Хреста цвяхи і спис пронизали не лише святу Плоть Сина, але і пречисте Серце Матері, і до цього дня молитовні крики і стогони усиновлених Їй синів і дочок людських пронизують змучене скорботою Серце Богородиці. Там, на Голгофі, Пречиста співрозіп’ялась Своєму Синові, щоб нині і на віки вічні співчувати кожному, хто страждає, кожному скорботному, кожному, хто плаче.

«Не ридай по Мені, Мати, бачачи у гробі Сина, – волає до Неї Її Син з глибини Голгофського склепу, – встану бо і прославлюся», бо смерть не може утримати Того, Хто «і віки створив» (Євр. 1:2).

Воскресіння Христове, Себастьяно Річчі

Ридай, ридай про нас, Радосте наша, бо немає в нас іншої Заступниці старанної і Молитвениці теплої, окрім Тебе, Мати Божа! Як колись злочинний рід людський зцілився від смертної хвороби ранами свого Спасителя (1Пет. 2:24), так нині чистими сльозами Діви омивається гріховна скверна наших злих сердець.

І якщо ми насправді найбільше у світі спраглі не затишку і спокою в цьому житті, не успіху і процвітання на цій землі, а спасіння нашої душі і життя нескінченного, тобто того, заради чого в блаженній утробі Богородиці і виткалася пречиста Плоть нашого Спасителя, тоді кожному з нас варто кожен день вчитися в старанної Заступниці нашої Її упокорюванню, Її терпінню, Її здатності співчувати і плакати про чужі печалі.

Нам, звичайно, не вдасться покрити своєю любов’ю увесь рід людський, у нас, зрозуміло, не вийде невпинно і зі скрухою сердечною, так, як це може тільки Вона, Мати усіх скорботних і обтяжених, молитися про всіх змучених і скорботних. Ми, за грішною природою своєю, не здатні на такий подвиг, на таке самозабуття. Але в кожного з нас, поки ми живі, завжди є можливість хоч би спробувати покрити молитовним покривом свою власну душу, уражену гріхами. У нас завжди є можливість заплакати про своє непотребство, про своє гріховне ушкодження так само, як Богородиця плакала про людей Своїх у Влахернському храмі міста Константинополя.

І нехай жоден з нас своїми покутними сльозами не врятує «місто і світ» так, як це вдалося Преблагословенній, нехай від нашого покаяння на перший, поверхневий погляд нікому не стане тепліше і радісніше жити, я все-таки вірю, я знаю, що зусилля ці не марні! Рятуючи самих себе, ми все-таки можемо, а вірніше сказати – тільки так і можемо, допомогти врятуватися світу, що гине.

Заплач, людино, разом з Преблагословенною Володаркою нашою Богородицею і Приснодівою Марією про гріхи свої, заплач разом з Нею, щоб молитовний Покрив Її не залишив нас беззахисними на віки вічні. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Покрова Пресвятої Богородиці