Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято Введення в Храм Пресвятої Богородиці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Учора увечері – несподівано для новачків, але впізнано-радісно для вірних – прозвучали в православних храмах співи Різдва Христового: «Христос народжується – славте; Христос з небес – зустрічайте; Христос на землі – підносьтеся. Співайте Господу, вся земле…» Подумати тільки, ще тільки почався сорокаденний Різдвяний піст, ще тільки найперші кроки зроблені назустріч Немовляті Христу, а світла Різдвяна радість вже наповнює наші храми і наші серця! І в цьому немає нічого дивного, це – зрозуміло. Який мандрівник осмілиться, як колись народ Божий, залишивши усе, вирушити в далеку путь, якщо серце його не запалиться радістю сподівання, якщо не поманить його віра, що одушевляла блудного сина: «Встану, піду до батька мого» (Лк. 15:18)? Хто зможе дійти, достраждатися, домолитися, дотерпітися, якщо маленький, трепетний вогник надії не займеться в його душі? І навіщо нам – насправді: навіщо? – нести тяготи посту, якщо не чекаємо ми в млі майбутнього тихого світла Різдва, якщо не мріємо про зустріч з Богом? Але саме сьогодні, у преславний день Введення в Храм Пресвятої Богородиці, здійснюється наша надія, саме сьогодні утверджується наша віра в те, що Бог «відвідав народ Свій» (Лк. 1:68), щоб «кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ін. 3:15). Тому і вся Церква співає сьогодні: «Сьогодні благовоління Божого провіщення і спасіння людей проповідання».

Важко йти безвісним шляхом. Страшно долати усе нові спокуси і блукати в невідомих нетрях. Страшно, бо велика небезпека заблукати, збитися зі шляху і, кінець кінцем, загинути, так і не відшукавши дороги до рідного дому, до дому Отця нашого Небесного. Але ми – не боїмося, не тремтить жахом душа наша, бо дуже давно, два тисячоліття тому, цей шлях до Бога вже зробила Діва Марія, здолавши слабкими Своїми ніжками круті і страшні східці Єрусалимського Храму. Вона пройшла цей шлях, що виріс не лише з гіркої печалі Її матері, святої праведної Анни, не лише із сліз і скорботних нарікань Її батька, святого і праведного Іоакима, але і із сліз і надій, з печалей і сподівань усього роду людського. Вона пройшла його за нас і для нас, і свічка, що слабкою пелюсткою полум’я горіла в Її дитячій руці, таємничо «провіщала» чудове світло Зірки Вифлеємської.

Всемогутній Бог не може врятувати слабку, смертну людину, якщо сама людина не співпрацюватиме з Богом. У всьому величезному світі, серед людства, захопленого і спокушеного пристрастями, мала знайтися хоч одна душа, готова так забути про себе, так пожертвувати собою, так відмовитися від своєї волі, від своїх інтересів і вигод, щоб Слово Боже могло просяяти і зобразитися в цій душі з абсолютною повнотою, щоб «Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця» (Ін. 1:14). Так, хоч одна душа мала пожертвувати собою, щоб увесь народ не загинув. І ось ця жертва звершується сьогодні, коли святі і праведний Іоаким і Анна, відмовляючись від свого пізнього батьківського щастя, віддають Ту, Яка була для них найдорожче, – Богу, поставивши Її перед крутими східцями Єрусалимського Храму. Ця жертва за кожного з нас і від імені кожного з нас звершується Дівою, Яка знайшла в Собі сили відмовитися і від тепла рідної домівки, і від Самої Себе настільки, що усе Її життя стало Жертвою Богові: «Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм» (Лк. 1:38).

Так Пресвята Діва Богородиця виправдала віру і сподівання Своїх батьків, так Вона виправдала віру і сподівання усіх людей Землі, усиновлених Їй біля Хреста Господнього. «Це – Мати твоя!» (Ін. 19:27) – сказав кожному з нас Її Син і наш Бог. І Вона, наша Мати, наше сподівання і надія, стала і нашим виправданням. Бо після того, як Діва Марія знайшла в Собі сили увійти до Святого Святих, Бог міг діяти! Бог здобув можливість стати Людиною, щоб врятувати улюблене Ним людство. Бог зміг принести Свою Жертву, бо Діва – краще Дитя людське – змогла принести Свою.

Тому, згадуючи цю зворушливу подію, звертаючись уявним поглядом через товщу віків услід Діві, що входить у Святе Святих, Церква не ридає і не засмучується, як не ридають і не засмучуються Її святі і праведні батьки. Сьогодні не свято розлуки, сьогодні – свято зустрічі! «У храм Божий ясно Діва являється і Христа всім провіщає». Тому і звучать задовго до Різдва Христового урочисті різдвяні співи, тому і тріумфує душа кожного вірного, коли чує, як ангельський хор виголошує нам радісну звістку: «Христос народжується – славте; Христос з небес – зустрічайте; Христос на землі – підносьтеся. Співайте Господу, вся земле!». Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Введення в храм Пресвятої Богородиці