Історія

У всесвітній історії вмираючі люди залишали по собі або добро, або зло. Деколи це тривало довгі роки, поки інші не покінчили з їхнім злом. Але й добро, котре явили, залишалося деколи на довгі століття незамітним. Часто вдихаємо те повітря, яке нам залишили по собі мертві, а деколи це повітря є нестерпне. Інколи тяжке повітря змішане з приємним. Що залишив по собі, скажімо, Ісус? Або святий Франциск чи Діва Марія? А що залишили по собі Ірод, Гітлер, Сталін? Ті вже давно померли, але їхнє зло вчувається в цілій історії. Це страшніше від найжахливішої екологічної катастрофи. І ми є частиною історії, тому відчуваємо добро й зло минулого. Тож будьмо добрим внеском для будучої історії! Своїми ділами помножуймо історичне добро!

Християнин мав би жити так, аби інші й по роках були вдячні, що він існував на тій землі, аби могли їсти з плодів його добрих діл, котрі учинив за час своєї земної мандрівки. Так поможемо історії світу, аби було в ній більше любови та приємнішої атмосфери.

Участь

Сьогоднішня людина радо плянує і є неспокійна, коли хтось ці пляни руйнує. Лише смерть має право наші пляни змінити. Не лише наша, а й смерть наших близьких. Завжди, коли ми присутні на похоронних відправах, мали на ту хвилину якісь інші справи.

Тоді виявляємо любов до ближнього, коли охоче кидаємо наші обов’язки і йдемо на цвинтар, щоб помолитися за спасіння його душі. У тій хвилині робимо добрі діла не лише покійному, а й собі. Кожний похорон дає нам можливість задуматися над власним життям, над його смислом і над ділами, котрі чинимо, і над цінностями, котрі визнаємо. Присутність на похороні може деколи більше помогти нашому життю, аніж найкраща промова священика в храмі.

Від кожного з нас залежить, як ці священні хвилини на цвинтарі використаємо. Була би це, можливо, трагедія, якби ми за свого життя брали участь у сотні похоронів, але без користи для нашого життя. Тому часто стається, що на цвинтарі уподібнюємося до літописців. Зареєструємо, що знову хтось помер, помолимося і вертаємося до свого світу. Вже за брамою цвинтаря ми знову такі, як тоді, коли тільки-но прийшли. А вдома нас далі поглинуть наші турботи, наші забави та гріхи. І знову поводимося так, якби саме ми були безсмертні.

Вдячність

Якщо дивимося на мертве тіло нашого найближчого родича, крім почуттів, з’явиться і питання: «Чи був я досить вдячний за те, що дістав від свого родича, батька, матері, чоловіка чи дружини?» Здебільшого людина відповість собі: «Був я мало вдячний». І навіть той, хто з любов’ю дбав про свого найближчого, має відчуття, що міг зробити ще більше, не кажучи вже про того, котрий ціле своє життя був невдячний. Той собі при труні усвідомить, що вже нічого не можна змінити. Смерть завжди забирає невикористані можливості.

Наша віра до цих почуттів приносить світло. Бог віддячиться за добре життя людини і за нас. Водночас це не позбавляє нас відповідальности бути вдячними, але таки втішає, що Бог доповнить нашу невдячність тою мірою, яку собі неможливо уявити. Якби не було Божої вдячности, скільки людей відходило б із цього світу з болем, що за свої діла на цій землі не нагороджені? Та Бог знає, що не може покладатися на людську вдячність. Вона нестійка.

Поминки

Зустріч близьких родичів померлого є в нас частиною похоронних обрядів. Найближча родина вважає за обов’язок запросити решту родичів на пригощення. Добрі діти бачать у тому один із виявів вдячности до своїх батьків, якщо після їхнього похорону зберуть решту коло столу. Поминки мають своє значення ще й тому, що зустрінуться родичі різних місцевостей. Можливо, якби люди не вмирали, сім’ї би навіть ніколи не зустрілися і не пізналися. Також на поминках молодша генерація побачить своїх родичів, про котрих знає лише з розмов.

Поминки мають би бути сповнені атмосферою людяности та християнської поміркованости. Людяність виявляється в пристойних та ласкавих розмовах, а поміркованість – у тому, що не переступимо межі між символічним пригубленням міцного напою та справжнім сп’янінням. Сумно, що хтось відходить з поминок у такому стані, що навіть не знає, хто помер. Часто для водіїв на наших дорогах є найбільшою загрозою ті, котрі повертаються з поминок. По-християнськи треба зрозуміти родину покійного, котра не має коштів на похоронну гостину. Якщо їй не можемо помогти, то принаймні не засуджуймо!

Думки для похоронних відправ