Проповідь священика Гліба Козлова в шістнадцяту неділю після П’ятидесятниці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

У текстах, що читалися сьогодні під час богослужіння, дивним чином зійшлися декілька новозавітних текстів.

Господар йде в далеку країну і наділяє своїх рабів талантами. У той час, коли вимовлена була ця притча, талант був найбільшою грошовою одиницею. Я спеціально уточнив – це близько 26 кілограмів срібла.

Проте, сусідство в одному розділі Євангелія цього тексту з притчею про десять дів і з пророцтвом про Страшний суд примушує розуміти талант не лише як велику суму грошей. Вирази, запозичені з сьогоднішнього читання: талант, талановитий, не заривай таланту і подібні – стали в нас стереотипними, ходячими, увійшли до прислів’їв.

Під талантом, який дається людям, багато екзегетів розуміють всякий дар, що отримується людиною від Бога. Здається, що до таких дарів можна віднести не лише деякі здібності і уміння, «талановитість»; навіть не лише великий дар життя; не лише, врешті-решт, благу звістку, залишену нам Христом, Який вознісся до Отця і обіцяв повернутися вже в славі.

До таких дарів, до талантів, що вручаються, можна віднести взагалі усе, що посилає нам Господь. Апостол у сьогоднішньому посланні перераховує деякі з таких дарів – чистоту і розсудливість, великодушність, добрість, Самого Духа Святого, любов і силу Божу. Але разом з цим і навіть раніше називає він лиха і нестатки, тісні обставини, удари, темниці і вигнання (2Кор. 6:4-6). Ось які таланти іноді дістаються спантеличеним рабам Господаря, Який відійшов.

При цьому нам сказано, що Господар повернеться і зажадає звіту в управлінні довіреним майном, покличе на перевірку Страшного суду, але не залишено детальних інструкцій і настанов з користування цим даром, так само як і не дано і жодних гарантій успішності управлінської діяльності. Господар вирушає в дорогу, не давши рабам жодних доручень відносно своїх грошових сум. Про це вони мають здогадатися самі.

Як це не дивно, але і шлях і нагорода за його подолання тут не лежать у площині детальних приписів, розрахунку і точного переліку правильних чи, навпаки, помилкових інвестиційних кроків. Притча говорить про «входження в радість господаря», і «радість» тут – не тріумфи або бенкети, влаштовані господарем з нагоди його повернення, але просто радість самого повернення, радість зустрічі з Ним. І збиток, заподіяний ледачим рабом, з лишком покривається прибутком, отриманим іншими рабами.

Надлишок цей, звичайно, не кількісний. А якісний. Добрий раб, співпрацюючи з Богом, так проживає дані йому життєві обставини, що стає співтворцем, уподібнюється і усиновляється Богові, досягає тієї богоподоби, на яку чекає від нього Господь. Таким чином, він приймає як дар, вносить у вічність навіть найважчі випробування, здавалося б найбільш непоправні удари долі. Вносить як прибуток, як примноження даних йому талантів.

Раб же лукавий боїться віддати, як це не парадоксально, те, чого в нього і так немає – «…жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав», – каже він (Мф. 25:24). Але в тому і річ, що насіння талантів посіяне вже точно не самим рабом, а вирощувати, віддавати їх у зростання він якраз і відмовився. «Ось тобі твоє» – значить – «сам не сію і з Тобою співпрацювати не буду, забери Свої таланти, ні до чого мені Твоя радість!». І тут стає зрозумілим, чому і, головне, ким викидається в пітьму зовнішню лукавий раб. Він сам не хоче прийняти дар і «увійти в радість Господаря свого».

Дуже легко сказати собі, що ми не приймаємо дар не зі своєї вини, заспокоїти себе тим, що нам дістався «бракований талант». Зовсім не видно в ньому «чистоти, добрості і любові», а усе суцільно «біди і нестатки». Але ось, друге сьогоднішнє євангельське читання доносить до нас Христові слова: «Ярмо Моє – благо, і тягар Мій легкий» (Мф. 11:30). І легкий він не через те, що труднощі і лиха несправжні, неважливі, якісь «полегшені». Бог не розмінює Свій задум на дурниці і дрібниці. Але Він обіцяє усім «струдженим і обтяженим», що на кожен не відкинутий боязливо, а пущений з вірою в ріст талант буде забезпечений прибуток. Забезпечений Ним Самим, треба лише намагатися не закопувати талант у землю, не відкладати його використання на потім, потрібно довіритися Господарю, Який відійшов нехай навіть і «на довгий час». Довіритися прямо тепер, поки Господар зволікає з поверненням.

Адже і апостол каже нам сьогодні: «Благаємо вас, щоб благодать Божу (тобто благий дар, «талант») ви прийняли не марно. Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння» (2Кор. 6:1-2). Амінь.

Автор: священик Гліб Козлов

Усе по темі: 16 неділя після П’ятидесятниці