Ось Цар твій гряде…
Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято Входу Господнього в Єрусалим. . .
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
Ось і закінчився Великий піст. Сьогодні – переддень Страсних днів, а ще учора, коли уся Церква згадувала воскресіння праведного Лазаря, ми за літургією замість звичного Трисвятого почули: “Усі ті, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися”. Церква співає цей спів напередодні Страсних днів не лише віддаючи данину древньому звичаю – хрестити новонавернених на Пасху, але передусім нагадуючи вірним, що зодягатися в сяйво слави Христової, сісти по праву і ліву руку від Христа в славі Його (Мк. 10:37), як просили про це апостоли, можна тільки «хрестившись», занурившись у скорботу Страстей Господніх, у жах залишення Богом, у гіркоту «плювків і ударів».
Ось чому Ісус плаче, дивлячись на Святе Місто, плаче серед тріумфування і радості народу Божого. Він плаче, бо цей народ так і не зрозумів сенсу і значення сьогоднішньої події: Син Людський йшов «на вільні страждання», а вони вирішили, що Він йде царювати, як інші «князі і сини людські». Їм не потрібен був журавель у небі, їм взагалі було не до Неба, – стільки справ на землі!
За людськими мірками прогнати, тобто перемогти «полки чужинців» (Євр. 11:34) можна тільки знищивши цих «чужинців». Скажи кому, що для перемоги над ворогом необхідно ворога полюбити, – тільки насміхатися буде! Правда Закону не змогла вмістити правди Благодаті, як «старі міхи» не змогло вмістити «вино молоде» (Мф. 9:17). З цієї ж причини Іуда не розуміє, до чого така марнотратна витрата мира: адже майже річну платню найнятого робітника можна було виручити за цю маслянисту рідину вагою близько півкілограма, яку безумна, із його погляду, жінка виливає практично на землю! Усі одноплемінники цього хранителя грошового ящика, за винятком «малого стада» апостолів (Лк. 12:32), тому і вибухнули злісними прокляттями, тому і заволали незабаром «Розіпни Його!», що ніяк не могли утямити: навіщо Той, Хто ще учора воскресив чотириденного небіжчика, не хоче скористатися Своєю могутністю, щоб вирішити проблеми державні, проблеми звільнення цілого народу від чужоземного ярма? Адже вони заволали «Розіпни!», коли зрозуміли, що Цар, Який в’їжджає в Єрусалим на осляті, кличе їх не на бенкет переможців, а на тяжке співрозп’яття, на покаяння, на занурення в скорботу Свого Хрещення.
За триста років до приголомшливого видіння Костянтину Великому, коли він побачив на небі знамення Хреста Господнього і слова «Цим переможеш», народу було явлено, що Сила Божа «виявляється в немочі» (2Кор. 12:9) і в немочі Хреста! Незбагненним для сучасників в’їзду Спасителя в Єрусалим верхи на ослику людству було відкрито, що не військовим тиском, не озброєним примусом займаються цією «силою» міста і країни, і той, хто «витерпить до кінця», торжествуватиме зі своїм Богом у Його Вічному Царстві.
«Митарям друг і грішникам» (Мф. 11:19) залишився вірний Собі, і природно, що ті, хто вважав себе гідними, ті, хто звеличувався десятиною «з м’яти, кропу і кмину» (Мф. 23:23), визнали, що Він обдурив надії. Немає нічого образливішого для гордівника, ніж виявитися свідком краху своєї улюбленої мрії. І винуватим у нього, звичайно, стає не він сам, що мріяв про земну велич, а той, хто цю гордовиту мрію осоромив і принизив. Вони усі шукали знамення, усі чекали знаку Його обрання, доказів царської гідності, а Він в’їхав у місто на осляті, і ті, що чекали вождя, зрозуміли, що обізналися: «шукали землю, а зустріли Небо».
Чого шукаємо ми, які нині стоять у храмі? Успіху, безскорботного життя, здоров’я? Хіба не встигли ми помітити за довгі або короткі наші церковні роки, що чим ближче Господь, тим сильніше протистояння сил зла, тим потужніше, тим інтенсивніше їх натиск? Хіба ми не знаємо, що варто нам хоч на одну мить здолати пристрасті, що вирують у нас, як усі сили пекла повстають на нас, і в результаті ті, хто ще зовсім нещодавно кричав «осанна», починають люто скреготати зубами.
Наш Бог не обіцяв нам легкого життя. Але саме тому, що ми хочемо бути з Ним, нам доведеться «хреститися Його хрещенням». Не забудемо про це, коли випробування і спокуси зустрінуться на нашому шляху на Небо. Не станемо спокушатися помилковими надіями, коли нам, не дай Боже, заспівають «осанну», але і не зупинимося на нашому скорботному шляху, як не зупинився Той, з Ким ми входимо нині в Єрусалим. Амінь.
Автор: священик Сергій Ганьковський
Усе по темі: Вхід Господній в Єрусалим