Проповідь священика Сергія Ганьковського в Шосту неділю по Пасці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Христос воскрес!

Вражаюче легковажне часом наше ставлення до дива. Нам здається, що здійснюючи чудеса Бог просто демонструє Свої безмежні можливості, таким чином доводячи, що Він – дійсно може все. При такому розумінні диво стає ледь не фокусом, набуває якийсь образливо побутовий відтінок оздоровчої процедури: був слабким – став сильним, був сліпим – став зрячим.

Будь це так насправді, Спасителю можна було б обмежити Своє служіння струдженому роду людському влаштуванням мережі медичних установ, а Він замість цього заснував Церкву. Посилаючи Своїх учнів, «як овець поміж вовків» (Мф. 10:16), у жорстокий і холодний світ, Він міг би доручити їм лише одну справу: «Хворих зціляйте, прокажених очищайте, мертвих воскрешайте, бісів виганяйте» (Мф. 10:8). А тим часом Господь упереджає це доручення найголовнішою, найістотнішою вимогою: «Ходячи ж, проповідуйте, кажучи, що наблизилося Царство Небесне» (Мф. 10:7). І в нас, хто живе надією на таке ось «медичне диво», природно виникає питання: для чого тут Царство, коли наказано хворих зціляти?

Не так давно одна з колишніх центральних газет під рубрикою «Спаси і збережи» опублікувала список святих – покровителів професій і різних справ. У цьому, без перебільшення жахливому, списку читач знайде святих покровителів «власників гаражів і черепашок», «барменів і працівників лікеро-горілчаного сектора економіки» і навіть «перукарів і візажистів». При цьому кожне з таких тверджень супроводжується іконописним зображенням відповідного святого і фрагментом з його житія, що ніби підтверджує таку «спеціалізацію» вказаного подвижника.

Зрозуміло, що журналісти цього видання таким чином глумляться над нами, православними. Але зрозуміло також і те, що це ми самі, і ніхто інший, даємо їм такий привід. Бо це не хтось зовнішній, чужий вірі в Христа Розіп’ятого і Воскреслого, це ми самі, православні, часом понад усе цікавимося не тим, як здобути Духа Святого, а тим, якому святому молитися, коли голова болить або коли зубний біль нестерпний. Це в наших молитовних збірках можна знайти молитви «від нашестя тарганів» або «від нападу злих собак». Невже Христос для того помер на Хресті і воскрес, щоб молитвою, до Нього зверненою, тарганів труїти? Невже нам і справді важливіше нескінченно проживати «тихе і безтурботне життя», а не чекати усіма силами душі своєї того самого Царства, заради проповіді, заради сповіщення якого Бог став Людиною?

Як це не здасться дивним, апостолів Христових дві тисячі років тому терзали ті ж проблеми, що і нас з вами, бо питання, яке вони ставлять у сьогоднішньому Євангелії Спасителю, все тієї ж природи, що і наші прохання про винищування мерзотних комах: «Учителю, хто згрішив, – він чи батьки його, що сліпим народився?» (Ін. 9:2) У питанні цьому так і чується і їх, апостолів, твердження і наше, сучасних християн, «сповідання віри»: «Віруємо, Господи, і сповідуємо, що усе найголовніше здійснюється і здійсниться тут, у цьому світі, на цій землі!»

Бог став Людиною, а ми Йому – про тарганів! Хлопчик народився сліпим – драма, абсолютно несумірна з жодною людською провиною, з жодним гріхом, бо що ж таке могло зробити немовля, яке щойно народилося, щоб Бог-Любов міг покарати його вічною пітьмою? І що ж таке зробили його нещасні батьки, що той же Бог покарав їх таким тяжким горем? І що тоді належить зазнати мені, грішному? І що тоді стане гідною відплатою матері, що убила в утробі своє чадо?

Ні, дійсно не вміщується молоде вино в міхи старі! Ясно, що і апостолам довелося довго і тяжко вчитися правді Христовій, довго долати в самих собі цю прихильність царству земному і витісняти її у своїй душі жаданням Царства Небесного!

Проте звідки в нас, сучасних християнах, взялося це старозавітне фарисейське законництво? Звідки в нас це невигубне бажання захиститися з усіх боків від скорботи світу цього, влаштуватися затишніше на цьому світі, маючи про всяк випадок, на всяку потребу – особливе молитовне зітхання?

Треба нам, нарешті, навчитися відділяти головне в нашій вірі від другорядного, а то за турботами про своє тлінне тіло ми забудемо, що Бог наш закликає нас не до здорового, а до Вічного життя.

Треба нам, нарешті, зрозуміти, що диво – не просто демонстрація можливостей чудотворця. Диво – це явище іншої реальності, іншого життя, іншого Царства. Диво – не тріумф цього життя, а вікно – в інше, Вічне життя. Диво – це завжди вказівка нам, грішним, про те, навіщо ми народилися на цей світ. Диво – це нагадування про те, якою ціною куплене наше з вами безсмертя. Саме безсмертя, а не безтурботне і тихе життя тут, на цій спотвореній гріхом землі. Диво, як сказав Господь, завжди «для того, щоб відкрилися на ньому діла Божі» (Ін. 9:3). А діла Божі – рятувати нас від вічної смерті. Саме тому і Господа нашого ми, православні, називаємо Спасителем. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Неділя про сліпого