Роздуми Марії Яреми, що присвячені апостольському читанню в 1-шу неділю після П’ятдесятниці . . .

У першу неділю по Зісланні Святого Духа святкуємо пам’ять усіх святих. Усі святі є для нас прикладом сповнення Духом та життя у вірі. Про це й говорить автор Послання до євреїв, описуючи подвиги святих. Вони вірою, а не військовою потугою «перемагали царства». Вони «творили правду» посеред світу несправедливості. Вони «одержували обітниці», що неймовірні за своєю величиною. Вони вірою усмирили левів, що їх не усмирила би жодна людська мудрість. Вони вірою могли погасити силу вогню без жодної краплі води. Вони уникали вістря меча, якого і досвідченим воїнам не вдавалося уникнути. Вони вірою ставали сильні, хоч тілом були кволі. Вони вірою мужньо противилися ворогові, хоч були слабкодухі. Вони, умерши, воскресали, хоч були лише людьми. Вони відкидали земне визволення, очікуючи небесного воскресіння. Вони вірою терпіли наруги, мечі, кайдани і в’язниці, каменування, розрізування, допити, що їх годі людській природі витерпіти. Віра дозволяла їм задовольнятися овечими та козячими шкурами замість м’якого одягу, гнобленням і кривдженням замість похвали і возвишення, блуканням пустинями, горами, печерами та вертепами замість життя в затишку. Віра вчинила їх такими, що увесь світ їх невартий. Вони – хмара свідків навколо нас. Свідків того, що можна жити вірою, а не вигодою, розумуванням чи просто «звичайним» і всім зрозумілим життям.

Ті святі, які жили до Христа, не могли отримати обіцяного спасення перед Його спасенним приходом. Маючи «добре засвідчення вірою», вони очікували приходу Засновника віри. Тому автор Послання до євреїв каже, що Бог «передбачив про нас щось краще», бо ж ми живемо в часі після приходу Христа, а отже, у часі, коли не мусимо більше очікувати, але можемо з певністю осягати обіцяне. А для того, щоб осягти дароване спасення, потрібно відкинути «всякий тягар і гріх, що так легко обплутує, і бігти витривало до змагання, що призначене нам». Тим змаганням є неустанна внутрішня боротьба зі спокусами та пристрастями. Щоб витривати в тому змаганні, мусимо вдивлятися «на Начальника і Виконавця віри Ісуса, Який замість радости, яка Йому належала, витерпів хрест, зневаживши посоромлення, і сів праворуч престолу Божого».

Щоб вдивлятися в обличчя Ісуса, мусимо мати віру. Віра нас здатна зробити сильними, якщо ми кволі, мужніми, якщо ми слабкодухі, витривалими в різних терпіннях, якщо ми безвольні. Якщо живемо без віри, то живемо для світу, і в очах цього світу виглядаємо як не варті його. Якщо ж живемо у вірі, живемо для Христа, і цілий світ стає нас невартий.

Роздуми над недільними читаннями