Праведність Божа і людська (Рим. 10:1-10)
Роздуми Марії Яреми, що присвячені апостольському читанню в 5-ту неділю після П’ятдесятниці . . .
У читанні Апостола п’ятої неділі по Зісланні Святого Духа чуємо, як апостол Павло найперше говорить, що бажає спасення Ізраїлеві, який відкинув Христа. Апостол стверджує, що ревність ізраїльтян нерозумна. Не стверджує, що вона нещира чи поверхова, а саме нерозумна. Чому вона нерозумна? Бо основується не на Божій праведності, а на власній, тобто не на Божому, а на власному розумінні спасення, віри, заповідей. Апостол роз’яснює, що праведність Божа в тому, аби повірити в Христа, а людська праведність ізраїльтян – в очікуванні спасення від виконання діл закону, тобто від виконання заповідей.
Щоб показати різницю між Божою і людською праведністю, апостол Павло протиставляє закон і віру. Найвища праведність закону полягає в тому, щоб жити ним, тобто постійно намагатися дотримуватися закону. Праведність віри в тому, щоб жити вірою, не якоюсь віддаленою, як далеким є ідеальне дотримування закону, а такою, що є на устах і в серці, що є близько. Віра не повинна шукати Бога на недосяжному небі і намагатися звести Його додолу чи шукати в безоднях землі і намагатися вивести Його на поверхню. Віра таїть Бога у серці, дуже-дуже близько.
Віра в Христа, у Його воскресіння повинна живити серце християнина, тоді він дотримуватиметься і Заповідей, тобто закону. Самі ж заповіді не мають тієї живильної сили, яка веде до віри. Тому віра первинна. Якщо ж віра правдива, вона не лише міститиметься в серці, але й буде на устах віруючого. Замало вірувати в серці, потрібно нести віру на устах, не боячись визнавати її попри всі обставини і небезпеки життя. У ній оправдання і спасення, у ній дотримування заповідей, у ній праведність Божа.
Ми доволі часто, як і ізраїльтяни, намагаємося встановити власну праведність, а не дотримуватися Божої. Ми доволі часто вважаємо, що знаємо краще, ніж Церква, через яку діє Бог. Нерідко думаємо, що розуміємо Святе Письмо і святі таїнства краще, ніж Церква. Краще вміємо молитися, ніж приписує Церква. Чи не боїмося помилитися? Чи часом не вибираємо власну праведність, відкинувши ту, що від віри? Чи наша ревність є розумною чи нерозумною? Якщо наша ревність є щирою і глибокою, то мусить бути також і розумною. І якщо наша праведність є правдивою праведністю, то мусить бути не власною, а Божою.