Роздуми Марії Яреми, що присвячені євангельському читанню в неділю по Воздвиженні Хреста Господнього . . .

У неділю по Воздвиженні читають Євангеліє про несення хреста слідом за Христом. Господь не каже, що йти за Ним означає безболісно і безтурботно жити, але стверджує необхідність зречення себе та несення свого хреста, щоби зватися Його послідовниками.

«Зректися себе» означає зректися власної волі, власних переконань про життя і світ, власних міркувань про майбутнє, власних бажань і похотей, власних мудрувань розуму. Що ж це означає? Не мати власної волі і поглядів? Сучасний світ назвав би таке вчення пропагандою рабства і запереченням свободи. Чи так це? Христос навчає нас зректися себе для того, щоб Він міг стати нашою волею, нашими переконаннями, міркуваннями, бажаннями і потягами, мудрістю нашого розуму. «Вже не я живу, а живе в мені Христос» (Гал. 2:20), – каже апостол.

То чи назвемо це рабством і позбавленням свободи дозволити Богові жити в нас? Дозволити Тому, хто сотворив нас, бути в нас джерелом життя – чи можемо це назвати смертю нашої особистості? Підпорядковувати свою волю Тому, хто єдиний благий, – чи можемо назвати це зруйнуванням свободи нашого єства, яке є благе? Ніколи. Правдива свобода в тому, щоб жити відповідно до власної природи, розумної і доброї, а не дозволяти інстинктам і похотям керувати розумом і волею, роблячи нас рабами гріха і зла. Наша воля доволі часто не спрямовує нас на добро, тоді як воля Бога є завжди добром. Наші погляди, міркування, бажання і мудрування нерідко не є добрими, тоді як дороги Божі завжди ведуть до добра. То чи не краще нам зректися себе і оселити в собі Христа? То чи не краще почати нарешті життя у свободі від усього зла, нам протиприродного?

Христос каже, що лиш по зреченні себе можемо взяти на себе хрест і йти за Ним. Бо наша воля противиться хресту, тож ми повинні зректися її. Наші бажання відштовхують хрест, тож треба відкинути їх. Бо хрест є нашим спасенням, а не незносним тягарем. Якщо спасення для нас є незносним тягарем, то як можемо хотіти його осягнути?

Далі каже Господь не «хотіти спасти свою душу». Тут це значить не хотіти спасти своє життя. Спасти своє життя від болю, страждання, невигоди, наруги, переслідування. Бо якщо намагатимемося спасти його від усього цього і житимемо в егоїзмі, марній насолоді, непотрібних розкошах, то погубимо сенс свого життя, а з сенсом згубимо життя вічне. Якщо ж погубимо своє життя заради того, щоб служити Богові і ближньому, знайдемо сенс свого існування і тут, і у вічності. Цілий світ не вартий однієї людської душі, бо душа людини, на відміну від сотвореного світу, який Бог може в одну мить знищити, є безсмертною, покликаною до життя у вічності.

Каже Христос не соромитися Його, щоби Він нас не посоромився. Не соромитися визнавати Його волю волею свого життя. Не соромитися виконувати Його заповіді у світі, який висміює як рабство служіння своєму Богові і дотримання Його спасенних заповітів. «Цей рід перелюбний та грішний», – каже Господь, то чому ми повинні соромитися не бути подібними на цей рід?

У кінці Євангельського читання чуємо обітницю Христа, що деякі з Його сучасників не зазнають смерти, доки не побачать Царство Боже, що прийшло в силі. Так і сталося. Царством Христа в силі є Його святий і животворчий Хрест, є Його любов до кінця. Царством Божим є перебувати в любові Бога. Його могутністю є спасенна жертва на Голгофі і тихе світле воскресіння. Не є його могутністю блиск і слава «цього роду грішного і перелюбного», а любов і тихість, що не від світу.

Роздуми над недільними читаннями