Страшно бути з Богом чи страшно бути без Бога? (Лк. 8:26-39)
Роздуми Марії Яреми, що присвячені євангельському читанню в 23-тю неділю після П’ятдесятниці . . .
У двадцять третю неділю по Зісланні Святого Духа у євангельському читанні чуємо розповідь про оздоровлення гадаринського біснуватого. На відміну від багатьох інших описів чудесних зцілень, які зустрічаємо у Євангеліях і які завершуються людським подивом, вдячністю та прославою, опис цієї події завершується тим, що мешканці Гадаринської округи виганяють Христа. Євангеліст Лука стверджує, що «великий страх» охопив тих мешканців, і це стало причиною такої їхньої поведінки. Цікаво зрозуміти, однак, про який саме страх ідеться.
Страх спасенний чи страх земний? Видно також, що і Легіон мав страх перед Христом, оскільки, ледве Його побачивши, каже голосом сильним: «Благаю Тебе, не муч мене!» Зрозуміло, страх демонів не є спасенним. Але чи дуже відрізняється від такого страху страх гадаринських людей? Цікаво, чи мешканці краю вигнали б Христа, що оздоровив біснуватого, якби не було факту втоплення стада свиней? То чого боялося населення околиць Гадарину? Бути оздоровленими від своїх немочей? Бути зціленими від різного роду опанувань духовних? Почути Благу вість? Чи радше змінити спосіб свого життя? Віднайти гармонію між духовними і матеріальними благами? Позбутися звичної байдужості і поверховості в ставленні до Бога та до ближніх? Чого боялося? Утратити стадо свиней чи усвідомити свою гріховність? Чи боялося, можливо, що Христос змусить їх не зоставатися байдужими?
Легше, звісно, вигнати Пророка, аніж міняти власне життя і звичаї. Легше терпіти поряд біснуватих, аніж жертвувати матеріальним добробутом. Легше мати страх земний, ніж спасенний. Але що насправді легше: боятися впустити Бога в особисте життя чи віддати Йому своє життя?
Такий «великий страх» не був і не є уділом лише гадаринського люду. Він наповнює серця багатьох із нас, що боїмося Божого задуму. Ми часто просимо Бога, щоб вирішив наші проблеми, але тим способом, який ми знаємо і прагнемо, а не тим, що Він має у Своєму провидінні. Ми боїмося повірити Богові. Бо це означає змінювати себе, перемагати себе, віддати себе. Нам легше сказати Богові, щоб Він відійшов. Адже нам страшно бути з Ним і чомусь зовсім не страшно бути без Нього.