Нещодавно натрапив у всесвітній мережі на цікавий допис, навожу у власній інтерпретації сенс прочитаного:

«- Що може статися найгіршого в людському житті?

– Якщо людина потрапить у пекло.

– А якщо людина не вірить у пекло?

– А яка тоді буде різниця, вірить людина чи не вірить, коли вона потрапить у пекло?»

Дійсно, а яка тоді буде різниця? Взагалі, багато людей чекають на смерть як на полегшення. Ніби проваляться в безпам’ятство, заринуть у певний сон і вже ніколи не проснуться. Але як у звичайних, ще земних снах, деколи сняться кошмари від яких просинаєшся в холодному поту, ти саме можна бути побачити вже на яву, правда без можливості проснуться. І здається мені, не даремно Господь допускає нічні кошмари (хоча, звісно, основна «заслуга» у них лежить на нас) – це якби невеличке нагадування про те, що може чекати нас попереду, у потойбічному житті, якщо ми не знайдемо відповіді на головне запитання: «Навіщо ми прийшли в цей світ?»

Виявляється, що смерть – це не кінець, а лише початок…

Автор: Михайло Лукін

Від смерті до воскресіння