Серед нас дуже багато ледачих людей, причому ледачих духовно. Духовна лінь властива нам, бо ми люди плотські і душевні і усе духовне нам дається з найбільшими зусиллями. Але ми і малих зусиль не хочемо докласти, а потім чомусь дивуємося, що продовжуємо перебувати в тих же гріхах, в яких перебували п’ять і десять років тому, що в нас ніякого очищення не відбувається, що серце наше ніяк назустріч Богу не розкривається. І Євангеліє для нас вже не розширюється, нічого нового ми там не відкриваємо, бо читаємо начебто одне і те ж.

От до якого стану ми доходимо. А чому? Чи Бог у цьому винен? Ні, це відбувається тільки через те, що ми не робимо крок вперед. Скільки ні учитуйся в Євангеліє, нічого не станеться. Як не старайся уважно, по складах читати молитви, вони не дійдуть ніколи до твого серця і ніколи не стануть ці чужі слова твоїми – до тих пір, поки ти не почнеш виконувати заповіді Божі. Тільки в тому випадку, якщо будеш спонукати себе на виконання заповідей, тільки тоді це спонукання відкриє тобі і молитву, і пізнання Священного Писання. Без цього неможливо.

Тому духовне життя починається завжди з покаяння. Треба нам глибоко зрозуміти, що ми перебуваємо в погибелі і потребуємо Спасителя. І доки ми живі, Господь чекає, що ми звернемося до Нього, бо жодна людина не може сама себе із злого зробити добрим, з поганого – хорошим. Тільки Господь це може, і треба Його про це просити, треба волати: Господи, спаси мене, я гину.

Думки про навколишнє