Вхід Господній в Єрусалим на тлі Священної історії
Початок сімнадцятого століття до нової ери. Рятуючись від голоду, невелике пастушаче плем’я, сімдесят п’ять чоловік, покидає Хеврон і переселяється в дельту Нілу, у кращу єгипетську землю – Гесем. З часом їхній старий вождь, Ізраїль, помирає. Благословляючи синів перед смертю, патріарх обіцяє, що Бог поверне їх у батьківську землю. Кожному з дванадцяти колін він передбачає його майбутнє, а нащадкам Іуди – народження Людини, Яка буде для всіх людей землі Царем і Архієреєм.
«Не відійде скіпетр від Іуди і законодавець від стегон його, доки не прийде Примиритель, і Йому покірність народів. Він прив’язує до виноградної лози осля своє і до лози кращого винограду сина ослиці своєї; миє у вині одяг свій і у крові грон убрання своє». (Буття 49:10,11)
Наприкінці грудня, за три місяці до Пасхи Христос прийшов в Єрусалимський Храм на свято Оновлення. Цього дня майже двісті років тому Дім Господній був звільнений і наново освячений після осквернення язичниками. За традицією люди стояли з пальмовими гілками в руках і урочисто оспівували хвалебні псалми: “Нехай воскресне Бог і розвіються вороги Його; нехай побіжать від лиця Його всі ненависники Його. Як щезає дим, нехай щезнуть, як тане віск від лиця вогню, так нехай згинуть грішники від лиця Божого. А праведники нехай звеселяться” (Псалом 67:2-4).
Настрій був патріотичним. Юдеї обступили Ісуса в притворі Соломоновому і стали наполегливо запитувати: “Чи довго триматимеш душі наші у невіданні? Якщо Ти Христос, скажи нам прямо” (Ін. 10:24). Вони сподівалися, що Він збере народне ополчення і, як у славні часи війни за незалежність, рушить на гарнізон поневолювачів. Але Учитель з Назарета явно не збирався піднімати повстання. Він говорив їм про вічне життя, тлумачив Писання і, відповідаючи на питання, сказав: “Я і Отець – єдине” (Ін. 10:30). Фанатики схопилися за каміння – їм потрібен був лише вождь. “Але Він ухилився від рук їхніх. І пішов знову на той бік Йордану, на те місце, де раніше хрестив Іоан” (Ін. 10:39,40), де починалося Його Євангеліє і Сходження.
«Єрусалиме, Єрусалиме, що вбивав пророків і камінням побив посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах пташенят своїх під крила, і ви не захотіли! Ось залишається вам дім ваш порожнім. Кажу ж вам, що ви не побачите Мене, доки не прийде час, коли скажете: благословенний, Хто гряде в ім’я Господнє!» (Лк. 13:34,35)
Навесні у Вифавару прийшли з Вифанії, містечка, що лежить за Елеонською горою, і повідомили, що важко захворів друг Ісуса Лазар. Апостоли були в жаху: “Учителю, чи давно юдеї намагалися побити Тебе камінням, і Ти знову йдеш туди?” (Ін. 11:8) Але, зрозумівши, що Лазар вже помер, і Христос хоче відвідати будинок покійного і підтримати його сестер: Марфу і Марію, вони вирішили залишитись з Учителем до кінця: “Ходімо й ми і помремо з Ним” (Ін. 11:16).
Вони добралися, коли покійний вже чотири дні лежав у гробі. Між Ісусом і Марфою, сестрою померлого Лазаря, виник наступний діалог:
– Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій.
– Воскресне брат твій.
– Знаю, що воскресне у воскресіння, в останній день.
– Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе. І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік. (Ін. 11:21-26).
Марфа покликала Марію. Побачивши, що та йде заплакана, а за нею й інші плакальниці, Ісус розчулився Сам: “Де ви поклали його?” – Йому показали печеру. “Візьміть камінь“, – Марфа намагалася заперечити, кажучи, що вже смердить, але Він наполіг. Відвалили камінь від печери, де лежав померлий. Ісус наказав: “Лазарю! Вийди геть” (Ін. 11:34-43).
Тишу розірвало єдине зітхання: обвитий по руках і ногах похоронними пеленами, померлий стояв на порозі світла і пітьми, погойдуючись немов примара. Після цього стільки юдеїв прийняло Христа як Месію, що храмове священство і фарисеї, які зазвичай ворогували між собою, зібралися на загальну раду.
«Цей Чоловік багато чудес творить. Якщо залишимо Його так, то всі увірують у Нього, і прийдуть римляни і заволодіють містом нашим і народом. Один же з них, на ім’я Каяфа, який був того року первосвящеником, сказав їм: ви нічого не знаєте, і не подумаєте, що краще нам, щоб один чоловік помер за людей, ніж щоб увесь народ загинув. З того дня змовились убити Його» (Ін. 11:47-50,53)
Середину березня Христос провів у маленькому містечку Єфраїм, біля пустелі, а потім знову відправився у Вифавару. Приголомшені Вифанським дивом, учні не розуміли, як можуть бути такими бездушними сліпцями священики і законовчителі – ті, кому належало першими вийти назустріч Спасителю. У відповідь Христос розповів апостолам притчу про багача і Лазаря, який жив під огорожею в цього безіменного багача. Після смерті жебрак був віднесений Ангелами на лоно Авраамове, а його спроможний сусід потрапив у пекло. Тяжко страждаючи, він попросив патріарха послати до п’яти своїх братів Лазаря, щоб вони не опинилися в пекельному місці. Але Авраам відповів: “У них є Мойсей і пророки; нехай слухають їх“. А на заперечення багача: “Отче Аврааме! Але коли хто з мертвих прийде до них, покаються“, – Авраам відповів: “Якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять” (Лк. 16:29-31).
Днів за десять до Пасхи Господь оголосив дванадцятьом, що знову переходить Йордан:
“Ось ми йдемо до Єрусалима, і Син Людський виданий буде первосвященикам і книжникам, і осудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам; і знущатимуться з Нього, і битимуть Його, і обплюють Його, і уб’ють Його; і на третій день воскресне” (Мк. 10:33,34).
Нічого з цього учні не зрозуміли. Брати Яків і Іоанн разом з матір’ю своєю Соломією просили Христа посадити їх праворуч і ліворуч, коли, як їм здавалося, Він зійде на Єрусалимський престол, щоб правити світом, як потужний, непереможний імператор. Господь, сумно зітхнувши, відповів, що “Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох” (Мк. 10:45).
При вході в Єрихон вони зустріли сліпого Вартимея, який сидів при дорозі і просив милостиню. Почувши, що йде Ісус, жебрак почав кричати: “Ісусе, Сину Давидів! Помилуй мене” (Мк. 10:47). Уперше до Учителя з Назарета відкрито зверталися як до Месії, до Того, на Кого чекали. Багато хто злякався і примушував Вартимея замовкнути, але він звав ще голосніше. І Господь зцілив його.
Після цього дива навколо Христа зібралося стільки людей, що Його важко було побачити. Очолювані Ісусом вони рушили до Єрусалиму. Усе нові і нові богомольці приєднувалися до них, поки, нарешті, ця урочиста хода не перетворилася на величезний релігійний марш.
За шість днів до Пасхи процесія увійшла до Вифанії, де на честь Учителя було влаштовано справжнє свято. Зібралася немислима кількість народу. Багато хто прийшов з Єрусалиму спеціально, щоб подивитися на воскреслого Лазаря. Дізнавшись про це, первосвященики домовилися убити і його, щоб юдеї не увірували в Ісуса.
Гостей частувала Марфа, а Марія, намагаючись виразити Господові всю свою вдячність і любов, принесла фунт нардового чистого дорогоцінного мира і помазала їм ноги Христу. Іуда і кілька інших апостолів обурилися: “Чому б було не продати це миро за триста динаріїв і не роздати убогим?” (Ін. 12:5). Вони як і раніше розраховували на те, що їх Наставник сяде на трон і, за традицією, почне Своє царювання з щедрих дарів.
«І коли наблизились до Єрусалима і прийшли у Виффагію до гори Елеонської, тоді Ісус послав двох учеників і сказав їм: підіть у село, що прямо перед вами, і зразу знайдете прив’язану ослицю і з нею осля; відв’яжіть і приведіть до Мене. І якщо хто скаже вам що-небудь, відповідайте, що вони потрібні Господеві; і одразу ж відішле їх. Усе ж це було, щоб збулося сказане пророком, який говорить: скажіть дочці Сионовій: ось Цар твій гряде до тебе лагідний, сидячи на ослиці й осляті, синові під’яремної» (Мф. 21:1-5).
Це було пророцтво Захарії, вимовлене за декілька століть до Різдва Христового. Відпущені з вавилонського полону, юдеї наново відбудували Єрусалимський храм, і в 515 році до Р.Х. урочисто його освятили. Натхнення було величезним. Люди нарізали пальмових гілок, і весь час співали пасхальний псалом Давида. Той, під який засновник священної столиці Ізраїлю вносив на Сион Ковчег Заповіту: “Осанна Синові Давидовому! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє!”
Тоді багато хто був упевнений у тому, що от-от прийде Месія. Можливо, це благочестивий цар Зоровавель – нащадок Давидовий, будівничий Храму і Єрусалимських стін. Але незабаром після свята перси, злякавшись хвилювань, викликали Зоровавеля у Вавилон, звідки він не повернувся. Наступила важка духовна криза. Здавалося, рушилися тисячолітні надії на спасіння. Знайшлося немало готових взятися за зброю. І зазвучав голос пророка: “Радій від радости, дочко Сиону, торжествуй, дочко Єрусалима: ось Цар твій гряде до тебе, праведний, Який спасає, лагідний, Який сидить на ослиці і на молодому ослі, сині під’яремної. Він сповістить мир народам, і володарювання Його буде від моря до моря і від ріки до країв землі” (Зах. 9:9,10).
У неділю 2 квітня весь Єрусалим прийшов у рух. Говорили, що прийшов Христос, Пророк з Назарету галилейського. Фарисеї були в жаху: “Чи бачите, що нічого не вдієте? Весь світ іде за Ним” (Ін. 12:19) Первосвященики боялися не менше – Він буде Архієреєм, як говорили пророки – значить, замість нас. Але народ тріумфував:
“Коли Він їхав, стелили одяг свій на дорозі. А коли Він наближався вже до спуску з гори Елеонської, безліч учеників почали радісно хвалити Бога гучним голосом за всі чудеса, які вони бачили, кажучи: благословен Цар, що гряде в ім’я Господнє! Мир на небесах і слава у вишніх!” (Лк. 19:36-38).
Напевно, ніколи ще Господь не був такий самотній. Уся ця ейфорія була трагічною помилкою. Усе те, що відбувалося навколо було непорозумінням. Натовп зустрічав не Його. Осліплим людям потрібен був вождь. Політичний лідер. Сильний монарх. Завойовник всесвіту. Їм не потрібна була справжня Свобода. Їм не потрібен був Бог. В усякому разі, Бог, Котрий Страждає.
Серед радісних криків і загального збудження ніхто не помітив, з яким сумним Обличчям входив Господь у Своє Місто. І майже ніхто не розчув Його тихий плач про місто Єрусалим.
“О, коли б зрозуміло ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру! Але це сховано нині від очей твоїх. Бо прийдуть на тебе дні, і вороги твої оточать тебе валом, і візьмуть в облогу тебе, і стиснуть тебе звідусіль. І зруйнують тебе, і поб’ють дітей твоїх у тобі, і не залишать у тобі каменя на камені, бо ти не зрозуміло часу відвідин твоїх” (Лк. 19:42-44).
За матеріалами глобальної мережі Інтернет
Усе по темі: Вхід Господній в Єрусалим