Христос у Гефсиманському саду (фрагмент), Карл Генріх Блох

Одна з найдраматичніших сторінок Євангелія – Христова молитва в саду Гефсиманському. Не можу читати її спокійно – стільки в цих словах страждання, і одночасно – мужності: “Отче, о, коли б Ти благоволив пронести чашу цю мимо Мене! А втім, не Моя воля, а Твоя нехай буде! Явився ж Йому ангел з небес і укріплював Його. І, перебуваючи в борінні, старанніше молився; і був піт Його як краплі крови, що падають на землю” (Лк. 22:42-44).

У цій молитві найбільше вражає моління Спасителя до кривавого поту, Його боротьба із страхом смерті. Якби йшлося про звичайну людину, усе було б зрозуміле: кожному з нас внаслідок гріхопадіння властиві страх і легкодухість, з якими нам належить боротися. Але з чим же усередині Себе міг боротися Той, у Кому не було і тіні гріха? Та ще з такою силою, що кривавий піт з Його чола падав перед Ним на землю?

Євангеліст Матфей доповнює цю трагічну картину іншими, не менш страшними подробицями: “І, взявши з Собою Петра і обох синів Зеведеєвих, почав сумувати й тужити. Тоді говорить їм Ісус: сумна душа Моя смертельно; почекайте тут і пильнуйте зі Мною. І, відійшовши трохи, упав Він долілиць, молився“. (Мф. 26:37-39)

Невже це – той самий Ісус, Який безстрашно викривав натовпи фарисеїв, які прагнули побити Його камінням; Який безтурботно спав під час страшної бурі в човні, який заливали хвилі? Куди ж поділася Його безстрашність? І чого міг боятися Той, Хто воскрешав мертвих, виганяв бісів і керував стихіями?

Смертельна скорбота і туга, страх, кривавий піт. Усе це цілком доречно і природно для будь-якої іншої людини, яка якимсь чином дізналася про свою тяжку кончину, що наближається. Але ж Христос – Бог, Який утілився! Хіба годиться Богові боятися чого б то не було?

Як це не дивно, але багато авторитетних тлумачів Біблії вважають, що в Гефсиманії проявилася справжнісінька людська слабкість Христа, в якій вони не бачать нічого принизливого для гідності Боголюдини. Більше того – вони стверджують, що саме ця людська слабкість Ісуса виявилася рятівною для занепалого людства. Будучи чужий всякій слабкості як досконалий Бог і досконала людина, Він все ж сприйняв нашу слабкість, щоб зцілити її в Собі.

Сприйняття Спасителем нашого людського страху перед смертю і подолання Ним цього страху, стає для усього людства перемогою над боязню смерті. І тепер, причащаючись Тіла і Крові Христових, ми залучаємося і до цієї перемоги, яку отримав над головним ворогом занепалого людства – смертю, наш безстрашний Господь.

Автор: Олександр Ткаченко

Усе по темі: Великий четвер