Про тих, хто скривдив і кого скривдили

Бог дав людині Свою заповідь: «Не убий». А людство весь час проводить війни. І після одного кровопролитного бою послали молодого офіцера з донесенням у штаб. Офіцер був молодий і на коні почувався не зовсім зручно. Літнє сонце дошкульно припікало і офіцер дуже хотів пити. І от бачить він криницю, а біля неї групу солдатів. Під’їхавши, офіцер попросив пити, але зробив це в наказовій формі і солдати відповіли йому глузуванням. Особливо виділявся один молодий солдат.

Офіцер розсердився і розвернувши коня, поїхав далі. Їдучи, від жалкував, що не напився води і водночас в ньому розпалювався гнів на того солдата, який так насміхався над ним. Гнів офіцера наростав з посиленням спраги. Проте це наростання гніву припинив бій. В ньому офіцер був поранений і попав у шпиталь. У шпиталі він був вражений побаченим: молоді монахи, які не хотіли вбивати, а все своє життя присвятили Богу, доглядали за пораненими солдатами. Офіцер бачив як тяжко помирали люди, які не вірили в Бога, і водночас бачив як спокійно переходили з цього життя в інше справжні християни. Це змінило його світогляд і трохи одужавши, офіцер став творити добро, допомагаючи іншим пораненим.

Якось стався кровопролитний бій і в шпиталь поступило багато поранених. Офіцер, набравши води, став поїти поранених солдат. Підійшовши до одного з поранених, він впізнав того самого солдата, що насміхався над ним. Побачивши насмішника і згадавши давню образу, офіцер зупинився, але внутрішній голос благав: «Підійди, допоможи, дай напитись». Перемігши себе, офіцер підійшов і напоїв пораненого, а тоді запитав:

– Ти мене впізнав?

– Так, я зразу впізнав тебе, – відповів солдат і продовжив, – я побачив, що несправедливо образив тебе і весь час каявся у своєму вчинкові. Я тяжко поранений і помираю, але радий, що Бог дав мені можливість побачити тебе. Я дуже прошу, вибач мені, що я так нерозумно повівся.

Офіцер оторопів від цих слів. Адже він увесь час думав як помститься за свою образу, а солдат, який його образив, увесь цей час думав як попросити прощення.

Ми всі є грішні люди і в нашому житті ми часто ображаємо когось, або хтось ображає нас. І коли нас образили, ми носимось з думкою якби нам дати здачі і шукаємо для цього зручного приводу. Але більшість людей образивши іншого, відчуває в собі провину, але водночас не знаходить у собі сили і сміливості підійти і попросити прощення.

Ми, усі присутні в цьому храмі, називаємо себе християнами. І тому всі свої вчинки і дії повинні узгоджувати з діями Ісуса Христа. І як же поступав Ісус Христос? Апостол Петро тричі зрікається Христа, а Ісус, воскреснувши, тричі простив провину апостолові і дав йому ключі від раю.

Статуя апостола Петра у Ватикані

Апостол Павло був гонителем християн, а Ісус явився Павлу і лагідними словами зробив з гонителя – християнина, який проповідував про воскреслого Спасителя усьому світові. Цими діями і вчинками Вчитель наш Ісус Христос дає нам приклад прощати. А в молитві «Отче наш» – ми весь час промовляємо: «… і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».

Пам’ятаймо про цю святу істину і коли нас якимсь чином скривдили, образили – не тримаймо на винуватців зла, а молімось словами Ісуса Христа: «Господи, прости їм, бо не знають, що чинять». Водночас, якщо ми сказали зле слово, вчинили зло і нас відповідно докоряє сумління, не гаймо часу, не думаймо, що наше вибачення може бути не прийнятим, а негайно йдемо і промовляймо оте слово, яке так важко промовити: «Вибач, друже, бо я був неправий». І як ми так будемо чинити, то мир, спокій і благодать буде в наших оселях і в наших серцях. Амінь.

Автор: Ігумен Дмитро (Ющак)