Часто ми чуємо і читаємо: не можна засуджувати людей, не можна ненавидіти грішників – проте можна і треба ненавидіти гріх. Але як це зробити? Які підстави для цієї ненависті? І звідки взяти на це душевні сили?

Люди влаштовані по-різному, і не може бути одного рецепту для всіх. Я пропоную той погляд, який ближчий і зрозуміліший мені самому, – і, сподіваюся, не лише мені. Давайте подивимося на гріх практичним, навіть егоїстичним поглядом. Постараємося зрозуміти: як гріх заважає нам жити?

Візьмемо, на приклад, певну людину. У кожної свої слабкості, пристрасті і вади. Тут не треба навіть говорити про якісь страшні, смертні гріхи. Приміром, хтось дуже любить поїсти. А що поганого? Мені приємно, а нікому другому не заважаю. Правда от, виникають побічні ефекти у вигляді ожиріння, хвороб суглобів, варикозного розширення вен, підвищеного навантаження на серце. А там інфаркт – один, другий. І рання смерть. Тут би дітей ще підтримати – один в інституті, другий на роботу ніяк не влаштується. Але всі турботи лягають вже на вдову. Питання: чи потрібно платити таку високу ціну за те, без чого багато людей спокійно обходяться?

Подивимося на сім’ю. Тут все складніше і трагічніше. Навіть якщо ми не слухаємо радіо, не дивимося телевізора і не заходимо в Інтернет, то все ж навряд чи нам незнайоме словосполучення “ювенальна юстиція”. Я зараз не говоритиму про це саме явище – не час і не місце. Важливіше зрозуміти об’єктивні причини. Ювенальщики праві в тому, що батьки – далеко не досконалі. І серед них є люди і порочні, і розпусні. Звичайно, таких зовсім не більшість. Але сам факт цієї нашої недосконалості – незаперечний. І для нас, християн, має бути очевидним: корінь зла лежить саме тут – у гріху, у пристрастях. (Інша справа, що рішення, які пропонуються ювенальщиками, проблему не вирішують і розв’язати не можуть.)

Поглянемо на державу. У будь-якій країні, при будь-якому державному ладі коїться багато зла, багато несправедливості. І нерідко джерелом цього зла є саме держава, державний апарат. Час від часу, коли вже немає сил терпіти, знаходяться люди, які (часто – цілком щиро) прагнуть кардинально поліпшити своє власне становище і становище своїх співвітчизників. Здійснюється переворот, відбувається революція. Як правило, проливається багато крові. Як правило, краще не стає.

Чому? Тому що змовники і революціонери – теж грішні люди, схильні до звичайних людських пристрастей. Вони не можуть принципово відрізнятися від тих, проти кого повстали. Ті і другі – люди. Образ думок, образ дій – один і той же за великим рахунком.

Думається, прикладів вистачає. Але ми постійно говорили про пристрасті і про гріх так, якби було абсолютно зрозумілим, що це таке. Проте що таке гріх? Якщо це конкретна провина, то в скоєному можна покаятися, а на майбутнє – утриматися. Але мова абсолютно не про це. Гріх (а краще сказати – гріховність) – це властивість нашої людської природи в нинішньому її стані. Людське єство пошкоджене, покалічене. Людина не може діяти, не може функціонувати належним чином. Вона зараз зовсім не така, якою її створив Господь. І всі наші конкретні недоліки, провина, гріхи, пристрасті, вади – усе це лише різні прояви цієї глибинної зіпсованості. І якщо ми намагаємося власними силами щось покращити в собі, у сім’ї, у суспільстві – то часто чи нічого не виходить, чи ситуація лише погіршується.

Становище, здавалося б, безвихідне. І як не зненавидіти гріх, як не зненавидіти цю гріховність? Але ненависть сама по собі не може стати основою для творення. Не в ній треба шукати сили, не в ній ми сподіваємося набути точку опори. Але де ж?

Очевидно, там, де ми зможемо боротися з першопричиною наших бід. Очевидно, у Тому, Хто переміг диявола, переміг гріх і саму смерть. Наша надія і наше спасіння – у Боголюдині, у нашому Спасителі, у Сині Божому – Ісусі Христі.

Христос, будучи Богом, став людиною. Божественне єство з’єдналося з людською природою – і зцілило її. Але кожній конкретній людині треба докласти і свої зусилля для того, щоб, як то кажуть, скористатися плодами спокутного подвигу Спасителя. Протягом земного життя нам треба усунути всі перешкоди, що відділяють нас від Бога, не дозволяють нам здобувати благодать Святого Духа.

От саме для цього і потрібен піст – тобто самообмеження, утискання своїх пристрастей, розширення серця назустріч Богові. Для цього ж – і молитва. Для цього ж – і таїнства Церкви, і передусім – причастя Божественної Плоті і Крові Боголюдини.

Шлях такого вдосконалення не усіяний трояндами. Але якщо ми не будемо лінуватися, якщо, сподіваючись на допомогу Божу, будемо працювати над своєю душею (і над своїм тілом!), то з часом можемо переконатися на власному досвіді в дієвості Божої допомоги у викорененні гріховних звичок, що містяться в нас.

Автор: священик Федір Людоговський

Не відлучайте себе…