П’ятидесятниця – остання таємниця

Бог нас послав вчитися жити

Ми святкуємо Пасху на порядок сильніше ніж Вознесіння і П’ятидесятницю. Проте не Пасха є фіналом євангельської історії, а Трійця. Пасха стоїть в одному ряду з Вознесінням і П’ятидесятницею. Рівна серед рівних.

Не Пасха задає тон життю християнина, а сходження Духа Святого на учнів Христових. Бог нас послав не навчитися помирати, а навчитися жити.

І в той же час, Вознесіння і П’ятидесятниця знаходяться в тіні Пасхи – свята свят. Так що події, які йдуть за Христовим Воскресінням, здаються зайвими, а численні явлення воскреслого Ісуса – випадковими і малопомітними.

Христос воскрес. Що більше? Здавалося б, Йому залишається лише одне невелике зусилля – явити Себе живим, і євангельській історії Христа мав би бути покладений край.

Але Пасхи виявляється мало. І саме Воскресіння не укладається в головах учнів належним чином. Усе незвичне і незбагненне для апостолів.

Учні Христові знали, що люди можуть воскреснути, як воскрес Лазар і дочка Іаїра. Але Христос воскрес не так. У черговий раз, сплутавши всі карти учнів, Він воскрес не на очах здивованої публіки, а потаємно, у самотності.

І саме воскресіння сталося незвично. Христос навіщось пройшов загадковим чином крізь звиті пелени і, залишивши на них радіоактивні опіки, зник.

І Христос не просто воскрес, а воскреснувши, зник з поля зору людей.

Так відбулося перше вознесіння Христа в духовний світ. По суті справи, було два Христові Вознесіння – переходу від землі до неба. Одне потаємне – у пасхальну ніч. Друге – явне на Елеонській горі, на очах народу.

У цих переходах між світами Господь явив учням Свою Божественну природу, Свою владу над смертю, могутність, і те, що Він не від світу цього.

Хоча те, що царство Боже не від світу цього, досвідчений дослідник Біблії міг би помітити і у вознесінні пророка Іллі. Але не помітили, як не помітив духовної природи світу святий апостол Петро, який запропонував влаштувати намети на горі Преображення Христу і Його святим.

Він міг воскреснути і відразу після зняття з хреста. Він міг воскреснути і в той момент, коли до гробу прийшли жінки-мироносиці. Але Він воскрес так, що цього ніхто не бачив. І це було зроблено спеціально. Для того, щоб показати, що життя і смерть Христові не лежать у площині нашого буття.

Нетямущі апостоли

Але… учні нічого не зрозуміли. Воскреслому Ісусу довелося знову входити у світ і знову проповідувати учням суть Царства Небесного, роль Месії і Його стосунки з Отцем Небесним.

Через нерозуміння апостолів був потрібний повтор і малого пасхального вознесіння, і повтор явлення ангелів і численні повтори повчань.

До розп’яття в Єрусалимі апостоли утямили тільки те, що Ісус – Месія. Не про яке божество Христа, ні про яку перемогу над смертю, ні про яке Небесне Царство вони ще не здогадувалися.

Недаремно при вході в Єрусалим, у той час, коли Ісус виливав їм душу про Свої прийдешні страждання, вони ділили міністерські портфелі в майбутньому уряді царства Месії і приставали до Учителя з проханням дати для них крісло поряд із Собою.

Коли були вони на шляху до Єрусалиму, Ісус йшов попереду них, а вони жахалися і, йдучи за Ним, були в страху. Кликнувши дванадцять, Він знову почав їм говорити про те, що буде з Ним: “Ось ми йдемо до Єрусалима, і Син Людський виданий буде первосвященикам і книжникам, і осудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам; і знущатимуться з Нього, і битимуть Його, і обплюють Його, і уб’ють Його; і на третій день воскресне.

Тоді підійшли до Нього Яків та Іоан, сини Зеведеєві, і сказали: Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що попросимо. Він сказав їм: що хочете, щоб Я зробив вам? Вони сказали Йому: дай нам одному праворуч від Тебе, а другому ліворуч від Тебе сісти у славі Твоїй” (Мк. 10:33-37).

Аж до розп’яття Христового апостоли чекали на політичне, фізичне царство, яке буде засновано в Єрусалимі.

Після розп’яття вони розгубилися: “Того ж дня двоє з них йшли в село, що було стадій за шістдесят від Єрусалима і звалося Еммаус. І розмовляли між собою про всі ці події. І коли вони розмовляли і міркували між собою, Сам Ісус, наблизившись, пішов з ними

Він же сказав до них: про що ви сперечаєтесь між собою, ідучи, і чим ви засмучені?

Вони відповіли Йому: про Ісуса Назарянина, Який був мужем-пророком, сильним ділом і словом перед Богом і всіма людьми. Як видали Його первосвященики і начальники наші для засудження на смерть і розіп’яли Його. Ми ж сподівалися, що Він є Той, Хто має визволити Ізраїль, до того ж сьогодні вже третій день, як усе це сталося” (Лк. 24:13-21).

Дорога в Еммаус, Роберт Цюнд

Апостоли чекали зміни політичного устрою в Єрусалимі цілих три дні! У них ще на думку не спадало, що царство Боже не від світу цього і те, що його НІКОЛИ і НІДЕ не буде на землі, ні через три дні, ні через три мільйони років.

От заради другої частини місії – точної вказівки місця Царства Божого і Свого місця в Богу і являвся Христос аж до дня П’ятидесятниці.

Апостоли довго не могли побачити Бога в людині

Отже, час від Пасхи до Трійці – це час досягнення містичної сутності Христа, небесного розташування Царства Небесного і того, що ми самі – частково жителі цього Царства і рідня Богові.

Для учнів, щоб сприйняти духовну природу Христа і Його Царства, однієї Пасхи виявилося мало. Вони не могли побачити в Христі Бога. Їм неймовірно важко було розлучитися з думкою про всесвітній тріумф Ізраїлю. Вони виросли в середовищі, де тілесне уявлення про Царство Боже і недоступність Бога були аксіомами духовного життя.

Апостоли були правовірними юдеями, осягнути божественну природу Христа їм було так само важко, як і їх священикам. В їх свідомості цього не могло бути, бо цього не могло в принципі бути.

Для елліна бачити в людині Бога – справа звичайна. А от для юдея – річ заборонена, що каралася смертю. Власне, позиціонування Ісусом Себе, як Сина Божого на дворі Каяфи і було причиною вбивства Христа. Почувши, що людина може вміщувати Бога, первосвященик у жаху і гніві розірвав на собі одяг і зажадав крові і смерті Ісуса.

І Христос з’являвся до них до тих пір, доки вони не побачили Його Вознесіння. Після підйому на небо до них дійшла думка, що царство Месії – не Єрусалим, а інший світ.

Після того, як їм стало ясно, що житло Христа є небо, природно постало питання, як з цим небом пов’язані люди?

Роз’яснення сталося в день П’ятидесятниці. Бог показав, що люди пов’язані з небом, з місцем життя Бога, за допомогою духу.

Радість – прояв благодаті

Після цього масштабні явлення Христа закінчилися.

Але і після Трійці апостоли не змогли вмістити в себе суть боговтілення. Богу довелося зробити ще одну важливу річ – певним особистим зусиллям відкрити їм розум.

Відкрити розум є диво, рівне диву воскресіння з гробу. Господь відкрив для них нові способи глибинного ірраціонального сприйняття Бога, іншої реальності Царства Небесного, що досягається дією благодаті.

Одним з проявів благодаті є радість. Цю радість ми якраз зустрічаємо на сторінках Євангелія в моменти особливого одкровення.

Звернімо увагу на малопомітну, але важливу деталь оповідання про радість, як слідство і ознаку іншого, правильного способу сприйняття дійсності: “І вивів їх до Вифанії, і, піднявши руки Свої, благословив їх. І коли Він благословляв їх, почав віддалятися від них і вознісся на небо. Вони, поклонившись Йому, повернулися до Єрусалима з великою радістю” (Лк. 24:50-52).

Здатність апостолів сприймати нові сили і знання стала для них джерелом невичерпної енергії, оптимізму і повсякчасної радості, як вірної ознаки життя в Дусі: “Радійте завжди в Господі, і ще кажу: радійте” (Флп.4:4).

І от прийшло свято Трійці – наша мала П’ятидесятниця.

Христос той же. Дух той же. Ми так само, як і апостоли, прийняли Святого Духа в таїнстві Хрещення. Цей Дух Святий нічим не відрізняється від Духа прийнятого апостолами. І що?

Якщо ми чужі Духові, то що святкуємо?

І нічого.

Замість радості – ознаки життя в Дусі – у нас проблеми: напади смутку, майже повсякчасне знесилення, безсоння, невпевненість у завтрашньому дні, боязнь смерті і хвороб, туга від безгрошів’я, досада і безперервні образи.

Разом узяте це свідчить про те, що ми явно не в Дусі. Чи в дусі, але в якомусь іншому, у порівнянні зі Святим Духом.

Що ж ми святкуємо в день Трійці, якщо ми чужі Духу? У чому наша П’ятидесятниця? Адже святкувати – означає бути разом з хазяїном свята і його друзями – Хазяїн тут Бог-Отець, з Христом і Святим Духом. Друзі і почесні гості – апостоли і всі люди, живі і спочилі в Дусі.

Якщо ми не в Дусі, то що ми святкуємо? А якщо в Дусі, то чому ми живемо так, як живемо? І чому в нас голова ще не пошкоджена від такої шизофренічної двоєдушності? Дивна тяжкість розуму заважає нам побачити Бога. Сухе та жорстоке серце не приймає радості буття з Богом. І дух самолюбності не впускає до нас духу любові.

І така дивність нашого становища давно вже нікого не дивує, не засмучує, не лякає. Ми якось спокійно ставимося до такої двозначності нашого положення перед Богом. У двозначному положенні з’являємося на Його свята званими і при цьому чужими.

Церква вистилає підлоги храмів квітами

І нікого це не дивує і не турбує, окрім Христа і Церкви. Але Церква і Христос невтомні в бажанні нашого спасіння і просвітлення.

Церква вистилає підлоги храмів квітами і травами, намагається показати, що царство Боже подібно до жаданого саду і не схоже на наші сірі міста, села і на дачі – притулок дозвільного пенсіонера з картоплею, комарами і сусідами.

Церква моделює простір, в якому перемішано небо і землю, – сад з райськими квітами, ангелами і святими угодниками.

Вона так робить для того, щоб ми чуттєвим поглядом побачили докази того, що горній світ кращий за наш, і до нього варто прагнути.

Христос теж не залишається в стороні, і трудиться разом з Церквою, обдаровуючи нас Своєю благодаттю.

На Трійцю з нами в церкві відбувається все те ж саме, що було колись з апостолами: Бог силиться відкрити нам розум, посилає Святого Духа.

Цього дня варто згадати слова Божі про нове серце і новий дух: “І візьму вас з народів, і зберу вас з усіх країн… і ви очиститеся від усіх скверн ваших… І дам вам серце нове, і дух новий дам вам; і візьму з плоті вашої серце кам’яне, і дам вам серце плотське.

Вкладу всередину вас дух Мій і зроблю те, що ви будете ходити у заповідях Моїх і устави Мої будете дотримувати і виконувати. І будете жити на землі, яку Я дав батькам вашим, і будете Моїм народом, і Я буду вашим Богом” (Єз. 36:24-28).

Ми прийдемо до нього і оселю сотворимо у нього” (Ін. 14:23).

То чому б нам і справді не послухати Бога, Який розкриває в день П’ятидесятниці суть устрою світу і умови нашого входження в Царство Небесне?

Тепер віруєте?

Послухавши Бога і Церкву, ми нічого не втрачаємо в цьому віці, але придбаємо все у віці майбутньому. Не послухавши Бога і церкву, ми все втратимо у віці майбутньому і нічого не виграємо в цьому житті, хіба що зекономимо на свічках і на подарунках священику.

Наша відсталість – є наш земний спадок. Він тягне нас назад, не дає бачити і чути Бога. Не потрібно зневірятися. Ми нічим не краще і не гірше за тих, хто жив до нас. І до нас люди страждали відсталістю душі, але не зневірялися і прагнули до Бога і просили Його допомогти їм спастися.

Господь явив нам стільки ж благодаті і чудес, скільки було явлено Його улюбленим апостолам. І тому і нас по праву можна запитати так, як були запитані апостоли:

– Тепер віруєте?

Що це означає?

Ми всі прочитали Євангеліє. Ми знаємо всі таємниці Воскресіння, Вознесіння, Різдва і таємниці Трійці. І постає питання: знаючи все це, ми віруємо?

Віра – це не знання, а спосіб життя з Богом. Знання в нас є, а чи є віра?

У день Трійці як би завершується відкриття всіх таємниць, явлених Богом. І природно цього дня Богу повторити нам питання, адресоване апостолам:

– Тепер віруєте?

Тобто, чи готові ви жити з Богом не на словах, а на ділі?

Богу вже більше нічого нам сказати. У нього вже немає від нас таємниць. Усе відкрито. Остання таємниця повідомлена людині в день П’ятидесятниці. Свято Трійці – час цього питання про віру і нашої відповіді. Наступила наша черга діяти.

Яку ми дамо відповідь Богові, стоячи на колінах у храмі?

Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству. (Мк. 9:24)

Прекрасна молитва. Але може, хтось колись напише молитву не гірше за цю, але додасть до неї слова про відкриття розуму, серця і душі та цілющій дії благодаті і дії в нас Святого Духа.

Цю доки невимовну молитву творить душа на Трійцю і просить не забути її відомими словами:

“Сам у цей останній і великий спасительний день свята П’ятдесятниці відкрив нам таїну Святої, єдиносущної, споконвічної, неподільної і незлитної Тройці та явлення і пришестя Святого і животворчого Духа Твого…

Ти бо, Владико, сказав, що коли хтось попросить що-небудь в ім’я Твоє, то неодмінно отримає від Твого Співвічного Бога і Отця. Тому і я, грішний, у день пришестя Святого Твого Духа, молю Твою благість: все, що просив я, даруй мені для спасіння”. Амінь.

Автор: священик Костянтин Камишанов

Усе по темі: День Святої Трійці