На перших сторінках Святого Письма розповідається про дуже прикру подію, що сталась із синами Адамовими. Приносили жертву Богові Авель і Каїн. Авель розводив тварин і приніс найкращу тварину зі свого стада, а Каїн був рільником і приніс зі свого поля найгірше, як і ми часто вміємо: на тобі Боже, що мені негоже. Бог прийняв жертву Авеля і дим з його вогню піднімався вгору, а дим з жертовника Каїна стелився по землі, що означало, що Бог незадоволений його жертвою. Замість того, щоб принести нову достойну Бога жертву, Каїн перейнявся заздрістю до Авеля, а із заздрістю прийшов гнів. Господь знаючи гріховний стан душі Каїна застерігає: «Чого розгнівався і чого похилилось обличчя твоє? Гріх підстерігає тебе, але ти мусиш над гріхом панувати». Не скористався напоумленням Божим Каїн і піддавшись намовам лукавого у гніві вбив брата свого Авеля.

Можливо, ми, християни, пам’ятаємо історію Каїна і таку річ як заздрість відкидаємо від себе. Але на жаль заздрість часто входить між близьких людей. Здавалось одному з дітей не пощастило в житті, то брати і сестри зібравшись б вирішили, щоб батьки не були в смутку, допоможемо своєму брату. Проте такого не буває, навпаки, дуже часто брати і сестри після смерті батьків не можуть поділити батьківське майно і залишаються ворогами. Тому святий Василій Великій каже: «Заздрість – це біль через чуже добро». Людина не може змиритись, що Господь дав ближньому трохи більше, ніж їй.

Сьогодні ми більше часу проводимо на роботі, ніж вдома. Спілкуємось з людьми і дуже часто виникає картина подібна до ситуації, що сталась між Каїном та Авелем. Нам починають заздрити. А заздрячи, починають обмовляти нас, говорити про нас неправду і ми починаємо гніватись на тих, хто заздрить нам. Знаючи цю істину Іван Золотоустий вчить: «Заздрість – це страшна і руйнівна річ для тих, хто заздрить. Заздрість перетворює людину на диявола. Одночасно усвідом собі, що ти не тому наносиш шкоду, кому заздриш, а самого себе вражаєш мечем».

А щоб ми не хворіли на таку хворобу як заздрість, Ісус Христос радить: «Нехай твоє око буде світле, то і думки, і слова, і діла твої будуть чисті та світлі». А щоб думки і справи наші були світлі, історія людства подає нам такий повчальний приклад. У свій час цар Олександр Македонський завоював весь цивілізований світ. Захопив місто Вавилон і зробив його своєї столицею, туди звіз гори самоцвітів, алмазів, перлів. В скарбницях царя Олександра були тони золота, срібла. Маючи такі незліченні скарби провадив безбожне, гріховне життя, тому і Бог забрав його з цього світу в молодому віці. Помер Олександр у 33-річному віці, а вмираючи, наказав своїм друзям: «Як будете хоронити мене, то покладіть на возі, а руки нехай звисають, щоб усі бачили, що я мав у своїх руках увесь світ, а взяти із собою нічого не зміг. І ви мої друзі не живіть так, як жив я, цар Олександр».

Смерть Олександра Македонського

Сучасні люди, а особливо молодь, хоче жити так, як жив цар Олександр – захопити все що можливо в цьому житті. А щоб ми цього не робили, святі отці подають нам таку мудрість: «У цьому житті в кожної людини є троє друзів. Перший друг – це наше майно, добро і гроші. Другий друг – це наші рідні, знайомі і друзі. А третій друг – це добрі наші справи. За першого нашого друга, майно, ми дуже старанно дбаємо, копійку до копійки складаємо. Ще за друзів, якщо вони нам потрібні, то турбуємось, а про третього друга, про добрі справи, ми дуже часто забуваємо. Проте прийде час і ми залишимо цей світ і перейдемо у світ інший. Абсолютно нічого з того, що ми надбали в цьому житті, ми не зможемо із собою взяти. Рідні, друзі, знайомі проведуть наше тіло до місця вічного спочинку, а ось третій друг, наші добрі справи, стануть з нами на Страшному суді і будуть свідчити за нас».

Щоб нам дати добру відповідь Судді, найперше дбаємо про Царство Небесне, а решта все додасться нам. Амінь.

Автор: Ігумен Дмитро (Ющак)