Різні – разом навіки

29 червня Свята Церква звершує спільне свято на честь апостолів Петра і Павла. У співах вони іменуються первоверховними. Первоверховний – означає той, хто першенствує, перший з верховних. Цікаве те, що обидва первоверховні апостоли були абсолютно різними, можна сказати, навіть абсолютно протилежними один одному людьми. І саме таких людей з’єднав Христос.

І простий рибалка…

Давайте задамося питанням: чому Христос обирає в учні саме рибалок – простих і нехитрих людей? Адже були в той час і освічені фарисеї – знавці Писання і строгі виконавці закону Мойсеєвого. Можна було підшукати учнів і серед вихідців з юдейської діаспори, які жили поза Палестиною, залучилися до високої грецької культури та освіти. Чи навернути самих римлян або греків – їх не так вже мало було в тодішній Палестині, причому деякі з них самі хотіли бачити Христа і говорити з Ним (див: Ін. 12:21). Але Господь вибирає Собі «найнесподіваніших» в усіх відношеннях учнів.

Галилейські рибалки були одними з найбідніших людей. Усе, що в них було – це тільки сіті і човни. Сіті треба було чистити і лагодити після кожного трудового дня. Своїх перших учнів Господь якраз і застав за рибним ловом і лагодженням сітей: «Проходячи ж біля моря Галилейського, Він побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, брата його, які закидали сіті в море… Та й каже їм: ідіть за Мною, і зроблю вас ловцями людей. І, відійшовши звідтіля, побачив інших двох братів: Якова Зеведеєвого та Іоана, брата його, у човні із Зеведеєм, батьком їхнім, які лагодили сіті свої, і покликав їх» (Мф. 4:18,19,21). Але не лише Петро і Андрій, Яків і Іоанн були потомственими рибалками. Фома, Нафанаїл та інші благовісники спасіння (див.: Ін. 21:2) так само, напевно, із самих юних років привчалися до нелегкої праці рибалки. У морі часто виходили вночі, після цього доводилося розбирати рибу і робити ще багато чого. І добре, якщо улов був вдалим. Але ж було і так, що рибалки могли працювати всю ніч і нічого не упіймати. А це означало, що рибальська сім’я могла залишитися цього дня голодною. Тому життя рибалки і його близьких залежала від спокійного моря, міцності сітей і, найголовніше, віри.

У Євангелії від Луки можна прочитати оповідання про дивовижний, у повному розумінні цього слова, улов. Христос після проповіді на Генисаретському озері просить Петра відплисти на глибоке місце і закинути сіть. Учень відповідає Учителеві: «Наставнику, ми трудилися всю ніч і нічого не впіймали, але за словом Твоїм закину сіть» (Лк. 5:5). Що можна чекати після невдалого нічного лову? Нічого. Петро – досвідчений рибалка – знає це, але не сперечається з Учителем. Це бачили люди, що стояли на березі. Можливо, хтось думав про себе: навіщо Він просить учнів ще раз вийти на лов, хіба Він не бачить, що сіті порожні, і рибалки стомилися після нічної праці? Господь знав і бачив. Але прохання Христа не переслідувало мети перевірити покірність учнів через безглузду, як здавалося, роботу. Цим проханням Господь зміцнює віру тих, кого Він призвав: «Вони наловили дуже багато риби, аж проривалася сіть у них» (Лк. 5:6).

Але чому саме зараз Христос здійснює це диво, хіба не міг Він допомогти рибалкам вночі? Але кожне диво Спасителя – це не просто явлення чогось надприродного і незвичайного. Дивовижний улов риби можна назвати одкровенням Господнім для учнів. Після цього Христос каже Петру: «Не бійся, віднині будеш ловцем людей» (Лк. 5:10).

Як прості рибалки, не завжди вдалі у своїй повсякденній справі, могли стати ловцями людей, навертати їх до віри у Свого Учителя? Не силою своїх знань або особистих талантів і якостей. Але тільки благодатною силою Божою. Коли вже ніщо не провіщало успішного лову, сіті починають прориватися від безлічі риб. Як ви зараз у самий неслушний для лову час витягнули повну сіть, так само ви пройдете із сітями проповіді весь світ,  – от що каже Господь учням цим дивом.

…і вчений чоловік

Апостол Павло не був рибалкою. Виражаючись сучасною мовою, він був молодим, перспективним чоловіком, на якого чекала успішна діяльність законовчителя, усіма шанованої і успішної людини. Народився він у великому місті Тарс, в сім’ї фарисея, що походив з коліна Веніамінового, – з нього ж походив і перший ізраїльський цар Саул. Єврейське ім’я апостола Павла – Савл (те ж саме, що і Саул), дано було йому, мабуть, на честь великого родича. Але батько Савла був ще і римським громадянином – це було дуже почесне звання, і далеко не кожен міг похвастати цим. Тому в Савла було ще одно ім’я, римське, – Павло, що в перекладі з латинської мови означає «маленький».

Фарисей мав стати знавцем закону Мойсеєвого, знати Священне Писання, уміти пояснити його простому народу. А всі ці навички придбавали з роками тривалого навчання у визнаних наставників. Павло вчився у знаменитого на той час єрусалимського учителя Гамаліїла. Але треба відмітити те, що майбутній апостол залучився і до світської мудрості. У посланнях апостола Павла до різних християнських Церков можна побачити риторичні прийоми, розроблені старогрецькими ораторами, і знання античної літератури, філософії. Мабуть, ще під час життя в рідному Тарсі він отримав і світську освіту. У той час Тарс міг похвастати своїми школами і учителями, поступаючись у цьому лише таким центрам культури, науки і вченості, як Афіни та Александрія.

Як ми знаємо з книги Діянь апостольських, молодий Павло не був християнином, навпаки, він ставився до послідовників засудженого на розп’яття Христа з ненавистю. Молодий фарисей вважав, що, переслідуючи прибічників нового вчення, він захищає віру своїх батьків, захищає свій народ від ухилення від тієї віри, яку Бог дав через пророка Мойсея. Але Господь знайшов шлях до серця ревнителя батьківських законів. Жорстокий гонитель став ревним проповідником.

Дуже цікаве те, що апостол Павло, що обійшов з проповіддю величезну кількість міст тодішньої Римської імперії, був невисокого зросту – ймовірно, значення римського імені відбивало його зовнішні дані. Але ще апостол Павло досить часто хворів, і скорбота про фізичну неміч знайшла своє віддзеркалення в одному з послань: «А щоб я не звеличувався надзвичайністю одкровень, дано мені жало у плоть, ангел сатани, пригнічувати мене, щоб я не величався» (2 Кор. 12:7).

Приклад віри і любові

От таких людей – простого рибалку і вченого ревнителя юдейського закону – з’єднав Господь. Кожен з них прийшов до Христа своїм шляхом. Апостол Петро був з Господом з найпершого дня Його виходу на проповідь. Чув і бачив усе, що говорив і робив Ісус Христос. Саме Петро вимовив у відповідь на питання Христа учням: «А ви за кого Мене вважаєте?» – слова, що стали головним сповіданням християнської віри: «Ти є Христос, Син Бога Живого» (Мф. 16:16). Господь Ісус Христос відповідає Петру: «Не плоть і не кров відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на небесах» (Мф. 16:17). Саме Петро обіцяв Господові йти за Ним до кінця і разом померти (див.: Мф. 26:33,35), але в найважливіший момент тричі відрікся – не на допиті і не під тортурами. Відрікся, просто гріючись біля багаття. Вже після Воскресіння з мертвих Господь тричі задасть Петру питання: «Чи любиш ти Мене?» (Ін. 21:15-17).

Апостол Павло не був з Господом. І не хотів бути з тими, хто вірив у Христа. Павло як би заздалегідь відкинув Розіп’ятого і ненавидів Його учнів. Але незабаром полюбив раніше Гнаного ним такою любов’ю, що нехтував усім і навіть самим собою, щоб якомога більше людей почуло слово проповіді: «Але те, що для мене було перевагою, заради Христа я вважав за ніщо» (Флп. 3:7).

Якщо подивитися звичайним людським поглядом, то можна побачити в кожному з первоверховних апостолів і достоїнства, і недоліки. Але не за сукупності «плюсів» і «мінусів» прославляє Церква святих Петра і Павла. Прославляє – за велику кількість благодаті Божої, яка діяла в кожному з них, допомагаючи здолати самих себе. Тому життя святих апостолів Петра і Павла – це передусім приклад для кожного з нас. Приклад віри і любові. Приклад незбагненних шляхів Божих, на яких рибалки стають ловцями людей, а гонитель сам вирішує віддати своє життя заради справи проповіді Євангелія.

Автор: священик Василь Куценко

Усе по темі: День Петра і Павла