Як підготуватися до першої сповіді?

Ви замислюєтеся про те, щоб піти на сповідь, але ще не наважилися це зробити? Вас бентежить, що ви не знаєте, як правильно підготуватися до цього? За допомогою наведених нижче простих порад ви зможете зробити перші кроки.

Сповідь – таїнство примирення з Богом, коли той, хто кається в присутності свідка-священика відкриває Богові свої гріхи і обіцяє не повторювати їх, а священик молиться про прощення гріхів того, хто сповідається. Від сповіді слід відрізняти довірчу бесіду зі священиком, де можна обговорити деякі подробиці свого життя і отримати відповіді на питання. Звичайно, якісь питання можна вирішити і під час сповіді, але якщо питань багато чи їх обговорення вимагає тривалого часу, то краще попросити священика призначити вам час для бесіди окремо. Далі перейдемо безпосередньо до порад з підготовки до сповіді.

  1. Усвідомити свої гріхи. Якщо ви замислилися про сповідь, значить, ви визнаєте, що у своєму житті щось робили не так, як треба. Саме з усвідомлення своїх гріхів і починається покаяння. Що є гріхом, а що ні? Гріх – це все, що суперечить Божій волі, або, інакше кажучи, задуму Божого відносно світу і людини. Задум Божий про світ відкривається у Священному Писанні – Біблії. Частковим, найбільш “стислим” висловом задуму Божого відносно практичного життя людини є заповіді – знамениті Десять заповідей, дані Мойсеєві на Синаї. Суть цих заповідей Ісус Христос звів до наступного: “Люби Господа Бога всім серцем своїм” і “полюби ближнього свого як самого себе”. Перед підготовкою до першої сповіді корисно перечитати Нагорну проповідь Спасителя (5-7 розділи Євангелія від Матфея) і притчу про Страшний суд (25-й розділ Євангелія від Матфея), де Ісус Христос говорить, що життя наше оцінюватиметься на підставі того, як ми ставилися до своїх ближніх.
  2. Не використовувати “списки гріхів”. Останнім часом серед віруючих (як то кажуть, “церковних”, тобто більш знайомих з церковною традицією, а на практиці – і з біляцерковними забобонами) поширені різного роду “списки гріхів”. Підготовці до сповіді вони швидше шкодять, бо дуже успішно допомагають перетворити сповідь на формальне перерахування “того-що-є-гріхом”. Насправді сповідь формальною не має бути в жодному разі. Крім того, серед “переліків гріхів” зустрічаються і зовсім курйозні зразки, так що брошури подібного роду краще взагалі не розглядати серйозно.

Єдиним виключенням може бути найкоротша “пам’ятка” основних гріхів, які часто не усвідомлюються як такими. Приклад такої пам’ятки:

а. Гріхи проти Господа Бога:

  • невіра в Бога, визнання якоїсь значущості за другими “духовними силами”, релігійними доктринами, окрім християнської віри; участь в інших релігійних практиках або обрядах, навіть “за компанію”, жартома та ін.;
  • віра номінальна, що ніяк не виражається в житті, тобто практичний атеїзм (можна визнавати розумом існування Бога, але жити так, немов невіруючий);
  • творіння “кумирів”, тобто винесення на перше місце серед життєвих цінностей чогось, окрім Бога. Кумиром може стати що завгодно, чому реально “служить” людина: гроші, влада, кар’єра, здоров’я, знання, захоплення, – усе це може бути і хорошим, коли займає відповідне місце в особистій “ієрархії цінностей”, але, стаючи на перше місце, перетворюється на кумира;
  • звернення до різного роду ворожок, чаклунів, екстрасенсів та ін. – спроба “підпорядкувати” духовні сили магічним шляхом, без покаяння і особистого зусилля зі зміни життя відповідно до заповідей.

б. Гріхи проти ближнього:

  • зневага людьми, що виникає через гординю і себелюбство, неувага до потреб ближнього (ближній – не обов’язково родич або знайомий, це кожна людина, яка опинилася поряд з нами в даний момент);
  • засудження і обговорення недоліків ближніх (“За словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений“, – каже Господь);
  • блудні гріхи різного роду, особливо перелюб (порушення подружньої вірності) і протиприродні статеві зв’язки, що несумісні з перебуванням у Церкві. До блудного співжиття відноситься і поширений сьогодні так званий “цивільний шлюб”, тобто співжиття без реєстрації шлюбу. Слід, проте, пам’ятати, що зареєстрований, але невінчаний шлюб не може розцінюватися як розпуста і не є перешкодою для перебування в Церкві;
  • аборт – позбавлення життя людської істоти, по суті, вбивство. Слід каятися навіть у тому випадку, якщо аборт був зроблений за медичними показаннями. Серйозним гріхом є і примус жінки до аборту (з боку чоловіка, наприклад). Покаяння в цьому гріху має на увазі те, що той, хто кається більше ніколи усвідомлено не повторить його.
  • привласнення чужої власності, відмова від оплати праці других людей (безквитковий проїзд), утримання заробітної плати підлеглих або найманих робітників;
  • брехня різного роду, особливо – наклеп на ближнього, поширення чуток (як правило, ми не можемо бути упевненими в правдивості чуток), нетримання слова.

Це перелік найбільш поширених гріхів, але ще раз підкреслимо, що подібними “списками” не варто захоплюватися. Найкраще при подальшій підготовці до сповіді використовувати десять заповідей Божих і прислухатися до власної совісті.

  1. Говорити тільки про гріхи, причому власні. Говорити на сповіді потрібно про свої гріхи, не намагаючись їх применшити чи показати вибачними. Здавалося б, це очевидно, але як часто священики, приймаючи сповідь, чують замість сповідання гріхів життєві історії про всіх родичів, сусідів і знайомих. Коли на сповіді людина розповідає про заподіяні їй образи, вона оцінює і засуджує ближніх, по суті, виправдовуючи себе. Часто в подібних оповіданнях особисті гріхи представляються в такому світлі, що уникнути їх, здавалося б, і зовсім неможливо. Але гріх – це завжди плід особистого вибору. Украй рідко ми потрапляємо в такі колізії, коли вимушені вибирати між двома родами гріха.
  2. Не вигадувати особливої мови. Говорячи про свої гріхи, не варто піклуватися про те, як би їх “правильно” або “по-церковному” назвати. Потрібно називати речі своїми іменами, звичайною мовою. Ви сповідуєтеся Богові, Який знає про ваші гріхи навіть більше, ніж ви самі, і називаючи гріх так, як він є, Бога ви точно не здивуєте.

Не здивуєте ви і священика. Іноді тим, хто кається, соромно назвати священику той або інший гріх, або є побоювання, що священик, почувши гріх, засудить вас. Насправді священикові за роки служіння доводиться вислуховувати дуже багато сповідей, і здивувати його непросто. А крім того, гріхи всі неоригінальні: вони практично не змінилися впродовж тисячоліть. Будучи свідком щирого покаяння в серйозних гріхах, священик ніколи не засудить, а зрадіє наверненню людини від гріха на шлях праведності.

  1. Говорити про серйозне, а не про дрібниці. Не потрібно починати сповідь з таких гріхів, як порушення посту, невідвідування храму, робота у свята, перегляд телевізору, носіння/неносіння певного роду одягу і тому подібне. По-перше, це точно не найсерйозніші ваші гріхи. По-друге, це може і зовсім не бути гріхом: якщо людина упродовж довгих років не приходила до Бога, то що ж каятися в недотриманні постів, якщо сам “вектор” життя був спрямований не в той бік? По-третє, кому потрібне нескінченне копання в повсякденних дрібницях? Господь чекає від нас любові і віддачі серця, а ми Йому: “Рибку в пісний день з’їла” і “вишивала у свято”.

Головна увага має бути приділена ставленню до Бога і ближніх. Причому під ближніми, згідно з Євангелієм, розуміються не лише люди, які нам приємні, але всі, які зустрілися нам на життєвому шляху. І передусім – члени нашої сім’ї. Християнське життя для сімейних людей починається в сім’ї і нею ж перевіряється. Тут краще поле для виховання в собі християнських якостей: любові, терпіння, прощення, прийняття.

  1. Почати змінювати життя ще до сповіді. Покаяння грецькою мовою звучить як “метанойя”, буквально – “зміна свідомості”. Недостатньо визнати, що в житті скоював такі-то і такі-то гріхи. Бог – не прокурор, а сповідь – не явка з повинною. Покаяння має бути зміною життя: той, хто кається, має намір не повертатися до гріхів і всіма силами прагне утримати себе від них. Таке покаяння починається за якийсь час до сповіді, і прихід у храм до священика вже “відображає” зміну, що відбувається в житті. Це вкрай важливо. Якщо людина має намір продовжувати грішити і після сповіді, то може, зі сповіддю варто почекати?

Треба обумовити, що коли ми говоримо про зміну життя і відмову від гріха, то маються на увазі передусім гріхи так звані “смертні”, за словом апостола Іоанна, тобто несумісні з перебуванням у Церкві. Такими гріхами християнська Церква спрадавна вважала зречення від віри, вбивство і перелюб. До гріхів такого роду можна віднести і крайню міру інших людських пристрастей: злість на ближнього, злодійство, жорстокість та інше, що може бути припинено одного дня і назавжди зусиллям волі, що поєднується з допомогою Божою. Що ж до гріхів дрібних, так званих “повсякденних”, то вони багато в чому повторюватимуться і після сповіді. До цього потрібно бути готовим і приймати це упокорено, як щеплення проти духовного піднесення: досконалих людей немає, безгрішний лише один Бог.

  1. Бути в мирі з усіма. “Прощайте, то й вас прощатимуть”, – каже Господь. – “Яким судом судите, таким судитимуть і вас”. І ще сильніше: “Коли ти принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиш там дар твій перед жертовником і піди перше помирися з братом твоїм, і тоді прийди й принеси дар твій” (Мф. 5:23,24). Якщо ми просимо в Бога прощення, то самі повинні раніше простити кривдників. Звичайно, бувають ситуації, коли вибачитися безпосередньо в людини неможливо фізично, або це призведе до загострення і без того складних стосунків. Тоді важливо, принаймні, простити зі свого боку і не мати в серці нічого проти ближнього.

Декілька практичних рекомендацій. Перш ніж ви прийдете сповідуватися, непогано було б дізнатися, коли в храмі зазвичай проводять сповідь. У багатьох храмах служать не лише в неділі і свята, але і в суботи, а у великих храмах і монастирях – і в буденні дні. Найбільший наплив тих, хто сповідається, буває під час Великого посту. Звичайно, пісний період – час покаяння, але для тих, хто приходить уперше чи після дуже довгої перерви, краще підібрати час, коли священик не сильно завантажений. Може виявитися, що в храмі сповідують у п’ятницю ввечері чи вранці в суботу – у ці дні людей буде напевно менше, ніж під час недільної служби. Добре, якщо у вас є можливість особисто звернутися до священика і попросити, щоб призначив вам слушний час для сповіді.

Під час сповіді священик може призначити вам єпитимію: утримання на якийсь час від причащання, читання особливих молитов, земні поклони чи справи милосердя. Це не покарання, а засіб до того, щоб зжити гріх і отримати повне прощення. Єпитимія може бути призначена, коли священик не зустрічає з боку того, хто кається, належного відношення до серйозних гріхів, або, навпаки, коли бачить, що в людини є потреба в тому, щоб щось зробити практично для “зживання” гріха. Єпитимія не може бути безстроковою: вона призначається на якийсь певний час, і потім має бути припинена.

Як правило, після сповіді віруючи причащаються. Хоча сповідь і причастя – два різні таїнства, краще підготовку до сповіді поєднати з підготовкою до причащання.

Якщо ці невеликі поради допомогли вам у підготовці до сповіді – слава Богу. Не забувайте, що це таїнство має бути регулярним. Не відкладайте наступну сповідь на довгі роки. Сповідь не рідше за раз у місяць допомагає завжди бути “в тонусі”, уважно і відповідально відноситися до свого повсякденного життя, в якому, власне, і має бути виражена наша християнська віра.

Автор: протоієрей Андрій Дудченко