Головне – прагнення до чистоти

Усе дуже по-різному. Скільки людей, стільки ситуацій. Є такі люди, які можуть щодня сповідуватися і завжди по суті, глибоко і щиро. А є, хто приходить раз на рік і нічого сказати.

Питання, навіщо людина сповідується. Часто – бо так прийнято. Тоді дійсно ніякого духовного життя і туга. І допомогти непросто. Але такі, як правило, щотижня і не приходять.

Духовне життя припускає прагнення до чистоти, бажання бути кращим. Чим сильніше це прагнення, тим сильніше совість реагує на будь-які відхилення від правди. І тоді проблеми немає.

Розбираємо гріхи по одному

Якщо людина приходить щотижня, то спілкування з нею не обмежується сповіддю. Я знаю про неї значно більше, ніж про інших людей, знаю її сім’ю, обставини її життя, чим вона займається, де працює, і багато інших речей. І я бачу, що треба вирішити з цією людиною в даний момент, над чим ми працюватимемо особливо уважно.

У кожного з нас є своя слабкість, вада, недолік, якого слід позбутися. Наприклад, для людини особливо актуальне роздратування на цьому етапі її життя. Можливо, я інші питання і не задаватиму, замість цього розберемо уважно саму «хвору» особисту проблему.

У когось це брехливість, у когось – хвалькування. Причому я запитую детально: «Розкажи, у чому ти похвалився, як це було». Так, поступово, людина починає долати цей свій недолік. Потім з’явиться щось інше.

Вирішуємо задачу

Отже, ставимо конкретне завдання і починаємо його вирішувати. По-перше, людина повинна побачити в собі конкретний гріх і зненавидіти його. Коли люди в чомусь конкретному починають регулярно сповідуватися, у них совість зазвичай посилюється. Тобто, якщо я, усвідомивши в собі реально якусь ваду, у ній сповідуюся, то кожного разу, коли я знову в неї впадаю, совість реагує дуже болюче. І це добре, бо така болючість і є запорукою того, що потихеньку це погане йде.

Наприклад, брехня. Людина прийняла рішення за жодних обставин не говорити неправду. І кожна сповідь буде розмовою про те, як це виходить. І потрібно конкретно і чесно розповісти про кожен випадок, коли збрехав. У когось інша проблема. Марнославство, сварливість, жадність, хтиві мріяння.

Та хіба мало! Сповідь – не звіт у скоєних гріхах, а копітка робота над подоланням недоліків. Є ж древня мудрість: «Не важливо, щоб я був кращий за інших. Важливо, щоб сьогодні я був кращий за те, ким був учора». Якщо ми так ставимо завдання, то сповідь буде засобом її рішення. І тоді вона не буде формальною. Якщо я вірю (а в це потрібно вірити!), що з Божою допомогою можна досягти незвичайної чистоти і душевної краси, якщо я хочу цього (а потрібно хотіти!), то кожна сповідь стане ще однією сходинкою на цьому шляху, якою б частою вона не була.

Спостерігаємо за динамікою

Дуже важливо спостерігати за динамікою. Допустимо, людина всіх засуджує. І вона розуміє, що це погано. Каже про це в черговий раз на черговій сповіді. І я, якщо людина дійсно хоче боротися з цим, іноді прошу її, щоб вона протягом тижня записувала імена всіх, кого вона засудила.

А на службі в неділю нехай, допустимо, за кожного свічку поставить або поклон зробить. Наступного разу людина вже бачить – тиждень тому вона десять свічок поставила або десять поклонів зробила, а сьогодні вже – сім, тобто – видно дію.

Чи, навпаки, сьогодні – у два рази більше, значить, треба посилити молитву, поліпшити роботу. Це приватні рекомендації певним людям у конкретних випадках, я не закликаю всіх чинити так само.

Важливо, щоб людина все контролювала, не просто називала гріх, а в неї була б певна система роботи над цим гріхом, щоб були видні зусилля.

Я колись прочитав, якщо людина впродовж цілого року позбавлятиметься хоч би від одного свого недоліку, то вже через декілька років вона буде набагато прекрасніша, ніж була до цього!

Зрозуміло, що з іншими гріхами теж треба боротися, але якщо хапатися за все відразу, то в результаті нічого не виходить.

Сповідь – не розмова з психологом

Є люди, які щиро вірили і полум’яніли, а потім остигнули і все забули, хоча до цього, здавалося, вони ніколи не потухнуть. А є люди, які начебто ні те, ні се в сенсі віри, а потім раптом щось у них сталося. Тут кожну людину Господь веде своїми шляхами. Тому дуже важливо, щоб ми сприймали сповідь не як розмову між священиком і тим, хто сповідається, на кшталт бесіди з психологом, а все-таки – як розмову з Богом. Сповідь повинна проходити в контексті молитви.

Треба, щоб і священик молився за того, хто сповідується, і людина не просто вичитувала свої гріхи, відповідала на питання, а щоб вона дійсно молилася про них. Бо все одно все ті проблеми, які ми з вами ставимо, остаточно вирішує Дух Святий. Коли приходить Дух, тоді все і починається, тоді пропадає формалізм, якого ми так боїмося. А немає Духа – тоді будь-які мої правильні питання, будь-які дії ні до чого не призведуть, я просто якоюсь мірою уподібнюся психологові.

Священику підказує Господь

Моє завдання як священика – зробити так, щоб на сповіді людина зустрілася з Христом і щоб вона сповідувалася не мені, а сповідувалася Христу, щоб почула те, що скаже їй Христос. А скаже Він їй, можливо, через мене, тобто мені покладе на серце, як священикові, що їй сказати. Чи, можливо, я навіть нічого не скажу, а їй це в молитві якось відкриється. Це вже один Господь знає. Якщо буде молитва (саме молитва, жива розмова людини з Богом, а не «вичитування» текстів), то зі сповіддю буде все добре.

У кожній конкретній ситуації Сам Господь підкаже священику, що кому треба сказати. У мене бували такі випадки, коли людина підходить і хочеться щось сказати їй, і, врешті-решт, кажеш якісь правильні слова. І навіть тобі самому здається, що от ніби щось правильне сказав. Але бачиш, що людина це ніяк не сприйняла, все пройшло повз.

А бувають випадки, коли абсолютно нічого не збирався людині казати, не подумавши, вимовив щось, що негайно спало на думку, на твій погляд незначне. А людина до тебе підходить через кілька днів і каже: «Отче, як ви мені тоді сказали, у мене от усе в житті перекинулося, змінилося! Зараз я на все по-іншому дивлюся». Хоча я і забув, що казав. І ти розумієш, що тут діє Господь, і на Нього треба сподіватися, просити, щоб сталося, як у псалмі: «Дух Твій благий наставить мене на землю правди» (Пс. 142:10).

Автор: протоієрей Ігор Гагарін

Підготовка до таїнства Сповіді