В сороковий день принесла Діва Марія і Праведний Йосиф Сина Божого і сина свого як велів юдейський закон до храму в Єрусалим. Натхнений Святим Духом праведний Симеон взяв Немовля на руки, вніс до Храму, а віддаючи Дитя батькам сказав такі пророчі слова Діві Марії: «Ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, – і Тобі Самій душу пройме меч, – щоб відкрилися помисли багатьох сердець» (Лк. 2:34,35)

Вперше меч прошив душу Марії, коли ангел звістив думку царя Ірода вбити Немовля. Попереджені ангелом Йосиф з Марією аж у далекому Єгипті спасали життя Ісусу.

Пройшли роки, зажила сердечна рана Пречистої. Виріс Ісус Христос і став гордістю і щастям Марії, але ось прийшли і з жахом повідомили, що Сина Її повели на Голгофу і там мають на хресті розп’ясти. Наче на крилах летіла, спішила і не встигла. Між двох розбійників Син Божий наче вбивця був на хресті розіп’ятий. Як Богородиця, Марія про цю доля Сина знала, але як мати чи могла мовчати, дивлячись на муки Сина. І тому безмовно, безутішно заголосила: «Ой Сине, Сине за яку провину переносиш тяжку провину на хресті? Де ті, Сине, що Ти їм очі відкрив, де ті, Сине, що Ти їм слух повернув, де ті, Сине, що Ти їх з ліжка хвороби підняв? Чому вони не йдуть, чому вони не спішать, чому вони тут біля Тебе не стоять?» Почувши мовчазний крик душі і бажаючи заспокоїти біль серця Матері, зібравши останні сили, Христос обвів поглядом юрбу, шукав очима учнів, бо хотів всіх учнів доручити під опіку Пречистої – але їх не було: стояв тільки один Іван. Тому промовив до Матері: «Жоно! Це – син Твій» (Ін. 19:26). Знаючи, що Пречиста Діва окрім Ісуса не мала більш дітей і що Їй важко буде жити між людьми, Ісус промовляє до улюбленого Свого учня Івана: «Це – Мати твоя!» (Ін. 19:27). І з того часу забрав Іван Пречисту в дім свій.

Поки на землі з людьми жив Бог-Слово Ісус Христос, то Він як справжнє світило освітлював дорогу грішному люду і за Його ясним світлом не було видно величі Богоматері. Коли ж Ісус вознісся на небо, то як та рання зоря засяяла благодать Пречистої. Не маючи перед своїми очима Ісуса, не чуючи Його Божественної науки, ученики свої погляди стали звертати до Діви Марії. Пречиста завжди поводилась лагідно, смиренно, проте Її тихе, спокійне і лагідне слово завжди було вирішальним при любій суперечці і непорозумінні.

А коли Пречистій, як людині прийшов час перейти з цього земного життя у життя вічне до Свого Сина, то як свідчить передання, на годину смерті Діви Марії зійшлись всі апостоли, не прибув тільки апостол Фома, бо був у далекій Індії. Прибувши і не заставши Пречистої, Фома побажав попрощатись з тілом Діви Марії. Учні відкрили гріб, тобто печеру, куди за звичаєм поклали тіло Пречистої, але тіла в гробі не було. Налякані і занепокоєні, вони стали молитись, щоб їм відкрилась тайна зникнення тіла. Явилась їм Сама Діва Марія і промовила, що Її тіло забране на небо і Вона на небі молиться за весь християнський люд у Сина Свого. І тоді апостоли промовили: «Пресвята богородиця спаси нас!»

Мощі апостола-євангеліста Марка знаходяться у Венеції. Мощі апостолів Петра і Павла –  у Ватикані, гріб праведного Лазаря – на острові Кіпр і цей перелік можна продовжувати, а на місці поховання Пречистої в Єрусалимі стоїть тільки храм Успіння Пречистої Діви Марії, а тіла немає, бо душею і тілом Пречиста на небі з Сином Своїм. В день Успіння Пречистої ми, християни, що вважаємо Божу Матір за свою духовну Мати, урочисто святкуємо день Її переходу з цього життя у вічність, бо Вона перебуває біля престолу Всевишнього і молиться за нас грішних, тому і ми звертаємось до Діви Марії словами апостолів, що вже стали молитвою: «Пресвята Богородиця, спаси нас!» Амінь.

Автор: Ігумен Дмитро (Ющак)

Усе по темі: Успіння Пресвятої Богородиці