Діти – це більше, ніж просто діти

В еллінів здатність чоловіків плакати в благородних обставинах вважалася ознакою досконалості народу. У бій вони йшли з музикою, а над полеглими воїнами плакали. Музика допомагала їм витягати з душі такі необхідні в бою розум і спокій. Плач за вбитими не давав горю руйнувати душу.

Перси в бій йшли з криком, а на воїнів, які загинули в битві, уваги вже не звертали. Ми, німці та англійці, видно, персидського племені. Плакати нам непристойно. Я знаю одного чоловіка, який ніколи б в житті не заплакав, якби йому раптом не попався прилад для підігрівання пляшки з дитячим молоком.

Вони купували дитячі речі ще до весілля. Книжки, іграшки, одяг. А Бог дітей не дав. Спочатку це було приголомшливо. У нас помалу вчаться співчувати інвалідам. Доріжки, ліфти і Олімпіади – ми шукаємо можливість допомогти нашим братам. А от бездітних народ не любить. І родичі, і друзі завжди можуть дуже майстерно зрізати:

– От будуть у тебе діти, тоді і скажеш.

– Немає в тебе дітей, от, ти так і поступив.

– Вона ніколи не хотіла дітей. Завжди була егоїсткою і хотіла жити для себе. От і катаються по курортам.

Це вбивчо. Це як постріл у серце. Спочатку в голові стоїть дзвін від образи, а потім біль, що цілими днями виснажує і не проходить ніколи. Цілими днями небо давить на груди. Зітхання і стогін – доля бездітних.

Цей чоловік одного дня відкрив шафу і з неї раптом випала ця пластикова пляшка. У неї треба було б вставляти іншу пляшку із захололим молоком для немовля. Дружина десь ховала її в надрах цієї шафи, але ось вона попалася їй на очі і вона забула її заховати знову. Чоловік підняв прилад, і сльози бризнули з очей.

Стало так шкода дружину. Розмова про дитину була такою болючою, що вони ніколи не говорили про це, усе вручивши в руки Бога. І раптом стало ясно, що дружина повернулася до цих дитячих покупок і тримала їх у руках.

Не лише жалість, але і страшне відчуття якоїсь містичної діри в житті.

У життєписі Франциска Ассізького, є момент, коли святого застали, що він катає сніжних баб по схилу гори. Він плакав і засуджував:

– І в мене могли бути діти!

Момент приголомшливий тим, що він здогадався, що діти – це більше, ніж просто діти. Це довіра Бога до тебе, яка полягає в тому, що Він передає тобі Свої чада на тимчасове зберігання. А кому можна довірити своїх дітей? Звичайно, тільки тому, кому довіряєш. А раз немає дітей, значить, Господь не вірить мені? Народження дітей – це щось дуже важливе на ментальному рівні.

Але ще гіршим було довге життя Іоакима та Анни – батьків пресвятої Богородиці. Окрім знайомого нам горя, їм ще була відміряна ганьба. Річ у тому, що в древній Іудеї безпліддя було ще і ознакою прокляття. Багато юдейських сімей чекали зі свого роду Месію.

Багато хто таємно мріяв, щоб саме з його роду прийшов спаситель. Ну якщо не Месію, то хоч би таких нащадків, які разом з ним могли б царювати в Новому світі. А вже якщо немає дітей – то, отже, люди грішні і підступні. Народу гріх не видно. А Бог бачить. Вони як би обдурили співгромадян зовнішнім благочестям, але Бог їх покарав за хитрість і лицемірство.

Людина багато що може витерпіти, але одного дня, якщо її не зміцнює Бог, вона ламається і падає.

Під час великого свята, дари, які праведний Іоаким узяв в Єрусалим для принесення їх Богу, не були прийняті священиком Рувимом, який вважав, що бездітний чоловік негідний приносити жертву Богу. Іоаким заплакав, не витримавши тяжкості ноші всього свого життя. Він готовий був зламатися, якщо Господь не дасть відповідь йому. Він пішов у пустелю, у намет, для того щоб або залишитися там, або отримати відповідь Господа, сорок днів і ночей, чекаючи, “поки Господь не зглянеться” на нього.

О, це бесіда з Богом! Так розмовляв під зоряним небом прабатько Авраам. Так розмовляє всяка душа зі своїм Отцем. Але іноді наша душа, зриваючись, палко просить Отця простягнути їй руку, бо їй страшно і в неї немає більше сил.

За переказами, свята Анна, думаючи про чоловіка, який заплакав, вийшла в двір і побачила на дереві гніздо з пташенятами. Серце її розірвалося. Але став перед нею ангел Господній і сказав:

– Анно, Анно! Почута твоя молитва, зітхання твої пройшли крізь хмари, сльози твої з’явилися перед Богом, і ти зачнеш і народиш Дочку преблагословенну; через Неї отримають благословення всі племена земні і дарує всьому світу спасіння; ім’я їй буде Марія.

Почувши ангельські слова, Анна вклонилася Богу і сказала:

– Живий Господь Бог, якщо народиться в мене дитя – я віддам його на служіння Богу. Нехай служить Йому і прославляє святе ім’я Боже день і ніч в увесь час свого життя.

Первосвященик не був садистом (хоча Іоаким і розплакався), він був “строгий, але справедливий”. Він не смів бути милосердим, не смів зробити крок від Закону – до нещасного. І тоді, замість первосвященика, Сам Творець, джерело Закону, зробив крок назустріч Іоакиму та Анні – подарував їм дочку.

Чому, здавалося б, радіти: не син, не спадкоємець. Але милість була милостивою понад всякі очікування; як і у випадку з Іовом, Бог дав куди більше, ніж можна взяти з найбагатшої людини: дав Божу Мати, яка Сама, – джерело всіх багатств християнського народу.

І можна було б написати: “І жили вони довго і щасливо”. Але в тому-то і справа, що дві цих людини залишаться в пам’яті людства не тому, що на старості років у них народилася дівчинка, а зовсім з іншого приводу. Я не писатиму про те, що вже написане, а зверну увагу на речі, що залишаються в тіні.

По-перше, безпліддя в юдейському середовищі – законний привід для розлучення. Але от він її не покинув. Любов виявилася вище за страх старості, кепкувань і ганьби. Вони немов два романтики протиставили свою ніжну любов злу світу. Яка чудова ікона!

Одне з найкращих слів, сказаних про любов. Як ніжно і легко вони торкаються один одного. Обоє, піднявшись навшпиньки, вже парять у повітрі.

Переходячи від вірності до віри, ми помічаємо в них спільне коріння. У цій історії ми бачимо ілюстрацію визначення віри дане апостолом Павлом: “Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому” (Євр. 11:1). Тобто, кажучи простіше – це такий стан душі, коли вона бачить світ духовних сутностей так само реально, як світ речей, коли грань між світами стоншується і майже зникає.

Віра – це такий стан душі, коли вона бачить Бога на відстані витягнутої руки. Коли душа ходить перед Ним і розмовляє з Ним невпинно.

Упевненість у невидимому подружжя, їх порив до Бога-Отця приголомшує. З другого боку, здійснення очікуваного, у цій історії, сприймається як рух Бога назустріч людям. А всі разом, як співтворчість Бога і людини – синергія в цьому реалізованому акті взаємопрагнення.

Віра в нас спільна і одна на всіх. Таким чином, я, частина народу Нового Завіту, теж стаю непрямим учасником очікування і прагнення до Неба. Мені це дуже важливо бачити себе і мати місце в цьому взаємопроникненні людей і Бога. Мене надзвичайно надихає досвід віри цього праведного подружжя. І важливе свято Різдва Богородиці як день тріумфу Віри. Тому така сильна ця історія, що всякий раз, коли читаю її, здригається серце і тріпоче. Віра взагалі має властивість як вогонь переноситися від серця до серця. Коли не вистачає своєї віри, тягнешся до віри праведників.

Віра Іоакима і Анни була не лише їх особистою вірою. Сотні чоловіків і жінок – їх предків, люблячи Бога, боролися з гордістю, жадністю, злістю, мстивістю, самолюбністю. Сотні цих людей вирощували в собі добросердя, мудрість. Сотні цих людей шукали і знаходили Бога, так що вже нам шукати Його не треба. Тут ми бачимо Дерево Віри. А серед крони цього дерева ми повинні знайти своє місце.

І останнє – це дивне розуміння людської природи. Ми думаємо, що наші батьки Іван Іванович або Галина Петрівна. Але праведний Іоаким і Анна знали, що це не так. І справді, хіба ми знаємо, що таке бластома і як вона розвивається? Що таке мітохондрії і пластиди і як душа кріпиться до тіла і Бога? І що таке особа та як вона і про що розмовляє з Богом наодинці?

Ясно, що таке складне явище нам дається в руки ТІЛЬКИ потримати і не зіпсувати. Дається для відходу і повернення Богу людини, яка виросла і прикрашена любов’ю, вірою і чистою силою. Розуміння себе чадом Божим – це так глибоко і могутньо. Розуміння того, що всі ми – діти, улюблені Володарем світу. Розуміння того, що з великих і таємничих глибин всесвіту до нас спрямований голос Великого Творця і нашого справжнього Отця. Голос сповнений любові і пропозиції бути разом як колись у Раю. Разом доглядати Рай. Разом любити і жити лицем до лиця. Очі в очі.

Автор: священик Костянтин Камишанов

Усе по темі: Різдво Пресвятої Богородиці