Часто в людей можна зустріти три стійких характерних уявлення про посмертну долю людини, які суперечать Біблії, і, відповідно, не відповідають загробній дійсності, в якій рано чи пізно опиниться кожен з нас. Тому варто розглянути ці хибні уявлення, щоб оминути помилок у майбутньому.

1. Про щойно померлу людину часто, навіть мимоволі, кажуть: “Відмучилася”. Взагалі, це добре, коли люди сподіваються на те, що потойбічний світ буде кращим за нинішній. “Не бачило око‚ і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його” (1Кор. 2:9), – це підтверджує і Біблія. Але чи любив померлий Бога? Адже Бог підготував усе це для тих, хто любив, шукав Його у своєму земному житті. А якщо людина не шукала Бога? Тут ми підходимо до другого хибного уявлення.
2. “Може Бог змилується, і забере його (її) до Себе, до Раю”, – так часто кажуть люди про померлого (померлу), які м’яко кажучи, не відрізнялися особливої релігійністю. Так кажуть, щоб не лише обнадіяти родину померлого, але й себе самих.

Але для таких людей є одна вкрай неприємна новина: Божа милість перевищує всі наші уявлення: якщо людина за свого життя не шукала Господа, не хотіла жити згідно Його Слова, заповідей, то Бог не буде її примушувати це робити в потойбічному світі. Дорогу до пекла людина починає ще в цьому житті.

І останнє, третє (у цій розмові, а не в житті), хибне уявлення про посмертну долю людини:

3. Багато людей вважають, що чим більше людина страждає в цьому житті, тим менше мучитиметься в потойбічному. Але й тут багатьох очікуватиме розчарування. Ми викуплені від потойбічних страждань, на які заслуговуємо цілком справедливо за свої численні гріхи, лише завдяки стражданням Христовим: “Він гріхи наші Сам возніс тілом Своїм на дерево, щоб ми, звільнившись від гріхів, жили для правди: ранами Його ви зцілилися” (1 Пет.1:24). Наше спасіння – це не наша заслуга: “Бо благодаттю ви спасені через віру, і це не від вас, це – Божий дар: не через діла, щоб ніхто не хвалився” (Еф. 2:8,9).

Є правда в Біблії і такі слова: “Бо хто страждає тілом, перестає грішити” (1Пет 4:1), – дійсно, якщо людина, наприклад, тяжко хвора, то вона стає менше грішити, часто задумується про Бога, деколи намагається виправитися. Це свого роду певний імпульс до виправлення її до добра, навертання її до Бога. А от скористається вона цим імпульсом або ні – справа її власного вибору, від якого залежить її посмертна доля. “Хто вірує в Сина, має життя вічне, а хто не вірує в Сина, не побачить життя, але гнів Божий перебуває на ньому” (Ін. 3:36).

Редакція сайту

Ближче до Бога

Ваш коментар: