Хочете зробити подарунок святителю Миколаю?

Здавалося б, що такого чудового в звичайному єпископу з візантійської глушини, який жив тисячу сімсот років тому? Величних храмів не будував. Знаменитих монастирів не заснував. У політиці не брав участь. У митрополіях не сидів, у ради не входив.

За нашими мірками – дуже проста і маленька людина. Але ось, через тисячу сімсот років, його пам’ятає і любить практично весь світ. Невже його подарунки, доброта і проста турбота про людей так вразила людство? Так.

Тисячу сімсот років його пам’ятають саме за його доброту і чуйність. Пишність імператорів, сила полководців, майстерність художників і розум філософів бліднуть перед добротою святого, як свічки перед сонцем.

Де ви, багаті і горді римляни, які жили разом зі святим Миколаєм? На землі не залишилося навіть вашого імені. Кому воно потрібне, якщо в ньому немає добра?

Але як ми шануємо пам’ять святителя?

Насамперед йдемо в храм. По-друге… А ось тут і немає жодних справ. Та і в самій службі тільки досвідчена людина розрізнить ті невеликі вкраплення тропарів, що присвячені святителю і вставлені в певне місце літургії. Добре, якщо прочитаєш напередодні чи вивчиш їх напам’ять, а так, з квапливим хором, нічого і не розбереш.

Святих багато. Служба одна, і кожна нова так схожа одна на одну. При світлі грандіозної події літургії всі інші моменти гаснуть як зірки при світлі дня. У храмах його пам’яті ще співають величання і читають акафіст, а так нічого особливого немає.

Так, нам добре причаститися цього дня. Святому, звичайно, приємно, що і він став причиною з’єднання Бога і людини. Причащаючись, ми немов робимо послугу. Так у дитячому садку діти старанно їдять кашу, щоб догодити вихователю.

Дорослий відрізняється від дитини тим, що може не лише споживати, але і щось створювати. Християни покликані не лише отримувати благодать, але і брати участь в її надбанні в трудах праведних.

Але ми отримуємо і отримуємо, усе собі і собі. Ми беремо в Бога дари, які потрібно примножувати і розвивати, а не закопувати в глибинах самолюбності. Не повертаємо, витрачаємо і нехтуємо цими дарами. Ми впевнені, що нескінченно брати в Бога в борг – наш святий обов’язок, а Його борг – радіти нашому утриманству.

На літургії відбувається половина нашої роботи. Другу частину Божої роботи ми повинні робити вже самі, виходячи з церкви у світ. Так чинив святитель Миколай. Так треба чинити і нам.

Відомо, що любов відноситься швидше до діяльності, ніж до споглядання. Тому, якщо ми любимо святого, то прагнемо не лише прийняти його як дарувальника, але самім стати чесними працівниками малої справи. Ми всі в його пам’ять повинні стати маленькими благодійниками хоч би на один день. Так би мовити, стати маленькими миколиними “угодниками”.

На жаль, багато хто це не приймає як належне і бажане.

На жаль, у нас не склався церковний інститут добродійності, в якому б сила народу з’єдналася із силою Церкви. У милосерді ми не побачили наполегливу вимогу Церкви, Христа і совісті. Але Церква – діяльне Тіло Христове.

Комусь можна подарувати своє довгождане прощення. Комусь можна подарувати свій час і увагу. Комусь можна просто дати грошей. Гроші – нісенітниця в Царстві Небесному, але ті, які мають потребу, часто плачуть від розчулення над нашими такими простими дарами. Чи можна попросити Бога послати таку милість, щоб у нас була можливість просто нагодувати слабких і нещасних.

Озирнемося навколо. Голодні і струджені є в кожному багатоповерховому будинку. Пам’ять про людське добро залишиться в цих людей на все життя. Цей ґрунт украй сприйнятливий до насіння добра.

Сказати просто, зробити важко. Ми охоче беремо і насилу віддаємо. Але щоб узяти, треба щоб хтось дав! Ну, а хто дасть? Християнин. Тому що справжні християни завжди добрі.

Доброта – це не вправа. Вона – перша сходинка на небо. Доброта – не борг перед святим. Вони нам борги не пам’ятають. Насправді, вона джерело радості, якою були сповнені серця святих і якою вони охоче діляться. Милість, у першу чергу, потрібна і корисна нам самим. У ній виховання серця і сповнення його святістю.

Доброта – не борг, а необхідність. Вона бажана серцю. Вона – головний плід нашого реального духовного життя. У ній нерв душі. Без доброти душа всихає. Доброта відкриє нам брами Раю. По ній Господь дізнається, хто ми насправді.

Доброта – це проекція святості у світ вчинків. Вона вперше відкриває людині небесну радість серця. Вона заспокоює і очищає серце. Вона – перший крок до подоби Бога.

Навичка до доброти так очищає душу, що вона починає бачити світ як би з високої точки, з якої провина людей здається зменшеною, а доброта і благородство збільшеними. Близькість неба усуває біль і страх, приносить мир і спокій. Злість добрій людині здається хворобою і непорозумінням. Лихослів’я – травмою, яку наносимо самі собі, а самолюбність – зануренням у темряву.

Добра людина дарує, що може, людям і Богу. Цього дня пам’яті святителя Миколая в нас буде прекрасна можливість подарувати щось найсвятішому Миколаю чудотворцю. Ми маємо таке прекрасне право. І, можливо, це буде наш перший такий подарунок. І, дай Бог, не останній.

Автор: священик Костянтин Камишанов

Усе по темі: Святителя Миколая