Згідно з Євангелієм Ісус Христос народився в часи царювання імператора Октавіана Августа в юдейському місті Вифлеємі в сім’ї теслі Йосифа з Назарету від Пречистої Діви Марії, яка із чоловіком прибула до Вифлеєму для участі в переписі населення. Родина була змушена переночувати в бідному вертепі – печері, що використовувалася для сховку худоби від непогоди. Першими прийшли поклонитися Христу пастухи, яким про цю подію сповістив янгол.

…Довідавшись про народження Христа, цар Юдеї Ірод, боячись сповнення пророцтва про закінчення свого панування, повелів винищити дітей віком до 2 років, але Христос був чудом врятований від смерті, бо праведний Йосиф з Ним і з Марією втекли в Єгипет, де перебували до смерті Ірода.

Стосовно точної дати народження в тілі Господа нашого Ісуса Христа давно велися дискусії. Та й зараз навряд чи можна сказати, що відповідь на це питання остаточна. Тим не менше, саме від події Різдва Христового ми ведемо літочислення, називаючи час після нього «наша ера». Розрахунки, покладені в основу літочислення, були зроблені в 525 році римським монахом, папським архіваріусом Діонісієм Малим, який спирався на дані Хронографічного збірника 354 року. У цьому збірнику народження Ісуса віднесено до року консульства Гая Цезаря та Емілія Павла, тобто на 1 рік н. е. Запис у Хронографі 354 р. має такий вигляд: «При цих консулах Господь Ісус Христос народився у восьмий день до січневих календ у п’ятницю п’ятнадцятого місяця».

Пізніші дослідники знайшли, що та дата помилкова – Христос народився між 748 і 749 роками римського літочислення, як на те вказує рік смерті Ірода І Великого та астрономічні підрахунки, які врахували також згадку про затьмарення місяця, про яку говорять тодішні історики. На час народження Ісуса Христа за життя Ірода І Великого вказує нам і першоджерело – Євангеліє від Матфея.

Також у Євангелії від Луки про цей час написано, що тоді відбувся перший перепис в Юдеї, а владу мав над нею намісник римського імператора Октавіана Августа – Квириній. Про другий перепис що відбувся між 6-8 роками також згадує Йосип Флавій у Єврейській давнині.

Православна Церква традиційно звертає увагу, на умовність дати Різдва, але разом з тим це аж ніяк не ставить під сумнів історичність самого святкування. У богослужіння це свято пройшло довгий процес становлення його як окремого літургічного феномену.

Протягом трьох перших століть існування Церкви християни не мали окремого свята Христового Різдва. Можливо це було пов’язано із впливом юдаїзму – за юдейським віровченням народження людини – «початок скорбот і хвороб», а тому й недоречно виглядало святкувати на честь цього, і лише після того, як у християнські громади ввійшли греки (та інші елліністичні народи), під впливом їх звичаїв було почате святкування й Різдва Христового. Формальне ж рішення про святкування Різдва Христового 25 грудня (за юліанським календарем) було прийнято на Ефеському (Третьому Вселенському) соборі в 431 році.

На Сході Різдво довгий час святкувалося разом із святом Богоявлення 6 січня. Це свято поєднувало в собі і Христове Різдво, і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Називалося ж святкування грецьким словом «Епіфанія» чи «Феофанія», що означає «З’явлення» чи «Богоявлення». У перші століття деякі Церкви, а передусім Західна, з ознакою Богоявлення пов’язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення, але й поклоніння волхвів-мудреців зі Сходу, чудо в Кані Галилейській, чудесне примноження хліба, а подекуди навіть і воскресіння Лазаря, бо всі ті події – це свідчення Богоявлення – появи Бога на землі. І якраз святкування великої кількості подій із життя Ісуса Христа разом з ознаками Богоявлення було однією з головних причин, через яку Різдво Христове стали святкувати окремо.

Вирішальну роль у впровадженні окремого свята Різдва Христового у Православній Церкві відіграли святителі Василій Великий, Григорій Богослов та Іоан Золотоустий. В Єрусалимі Різдво святкувалося разом із Богоявленням аж до 634 року. Богослужбові тексти на свято Різдва Христового уклали преподобний Роман Солодкоспівець, патріарх Герман, преподобний Андрій Критський, преподобний Іоан Дамаскин, Косма Маюмський і патріарх Анатолій.

Слід зазначити, що стосовно самого змісту святкування Богоявлення та Різдва між Сходом і Заходом довго не було згоди. Навіть наприкінці ІV ст., коли ці два свята вже святкувала вся християнська Церква, зміст, що вкладався в ті свята був і, до певної міри, залишився різний – на Заході 25 грудня святкували тільки день народження Христа, на Сході додавали до нього згадку про прихід волхвів і присвячували Народженню Христа нічну службу, а поклонінню волхвів день. Друге розходження виникло щодо свята Богоявлення: у латинян головна точка цього свята – прихід волхвів або царів, а в греків цей момент зовсім тоді не існував. Греки звертають увагу тоді на хрещення Христа в Йордані, а в латинській Церкві цей факт ледве згадується.

Як би там не було, смисл Різдва Христового для нас недвозначно стверджує Символ віри: «Він для нас, людей, і ради нашого спасіння зійшов з небес, і воплотився від Духа Святого і Марії Діви, і став Людиною».

Таким чином для православних людей Різдво належить до найбільших свят в історії людства, свято на честь того, що сам Бог, Творець неба і землі, Всемогутній, втілився, став людиною, щоб спасти людей всього світу, допомогти їм побачити правильний шлях у житті. Амінь.

Автор: архімандрит Лаврентій (Живчик)

Усе по темі: Різдво Христове