В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
За пророчим словом апостола Павла, у ворогів віри Христової «бог віку цього» – так апостол називає диявола – «засліпив розум, щоб для них не засяяло світло благовістя» (2Кор. 4:4). І зробив це ворог роду людського вражаюче просто: усі зусилля людського духу, усі сили душі він направив не на творення сокровенної людини «в нетлінній красі лагідного і мовчазного духу» (1Пет. 3:4), а на зміну умов буття, не на боротьбу із злом усередині себе, а на люту битву з ворогами зовнішніми. Якщо ще мати на увазі, що в особі зовнішніх ворогів сатана представляє нам найчастіше фантоми і примари на кшталт вітряних млинів із старовинного роману про божевільного лицаря з Ламанчі або горезвісного ідентифікаційного номера платника податків, то цілком зрозуміло, як «батькові неправди» вдається обдурити тих, хто гине. Замість того щоб рятувати самих себе, вони намагаються «покращувати устої», «рятувати Вітчизну», а то і «виправляти» саму Церкву Христову, начисто забуваючи, що Сам її Засновник не дасть пропасти тій, яку «і врата пекла не здолають» (Мф. 16:18), не кажучи вже про податкову інспекцію.
Усе це відбувається тому, що виправляти самого себе нудно і тяжко, а головне – кінця цій роботі не передбачається. Виправляти іншого – легко і приємно, бо ніщо так не тішить біса гордості і самолюбності, як споглядання і викриття чужих вад. Чим відрізняються християни від «більшовиків» усіх часів і народів? Тільки тим, що виправляють не «весь світ насилля», а лише самих себе. Можна сказати, що всякий, хто намагається виправити весь світ, і є такий «більшовик». Той же, хто упокорено і мужньо бореться із злом у власній душі, – християнин. От і уся різниця.
Не бачити цього після двотисячолітньої проповіді покаяння, про яку нам нагадує сьогодні Євангеліє від Марка: «Приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стезі Йому» (Мк. 1:3), – означає так нічого в християнстві і не зрозуміти, бо несповідимі шляхи Господні пролягають не по автострадах і ґрунтових дорогах, не по пагорбах і ярах, а по душах і серцях людських. Недаремно пророк Іоанн, Предтеча Господній, закликав грішників, що прийшли до нього на пустинний берег Йордана, не брати до рук лопат, але створити «плоди, достойні покаяння» (Лк. 3:8).
Це Ірод, як справжній «більшовик», для досягнення своїх цілей не зупинився перед знищенням безневинних немовлят і, як справжній «більшовик», проливши море крові, шуканого не знайшов. Воїн Христовий не б’ється із «зовнішніми», хоч би вони і оточували його з усіх боків. Він веде битву з тим гріхом, в якому викриває його самого власна совість. Всякий, хто пробував займатися цим серйозно, розуміє, що така боротьба віднімає всі сили, весь час, усі ресурси особи, не залишаючи нічого для викриття ближнього. Всякий, хто пам’ятає слова свого Господа: «Лицеміре, вийми спершу колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Мф. 7:5), – розуміє, що виправити і врятувати світ, що гине, можна тільки ціною, рівній ціні Христового подвигу, тобто ціною власного життя, а не ціною життя ворогів.
Тому головним євангельським закликом став заклик до покаяння, тобто до зміни, до зміни передусім погляду на самого себе. Бо грецьке слово μετάνοια, дослівно – «зміна свідомості», перекладається українською якраз словом «покаяння». І, мабуть, найважче змінити погляд на самого себе, перестати одного разу сприймати себе суддею ближніх і далеких, сусідів і начальників, та що там – суддею всього світу, і поставитися до самого себе як до підсудного. А то згадати страшно, скільки разів за своє життя кожен з нас голосно і при свідках, з повною упевненістю у власній правоті заявляв: «Ненавиджу!». І неважливо – кого: співвітчизників або іноплемінників, єдиновірців або язичників, одним словом – усіх тих, за кого Бог наш помер на Голгофі.
Зміна свідомості – умова для зміни поведінки. Зміна поведінки і є той самий «плід достойний покаяння», про який каже Предтеча Христовий, коли закликає приготувати шлях Господові. Бо, хоч це і непросто, можна все-таки змусити себе визнати на сповіді гріх засудження ближнього, проте набагато важче принести «плід достойний покаяння» і на ділі відмовитися від безупинного засудження усіх навколо. Це дійсно подвиг, це насправді труд, що вимагає важкої, виснажливої роботи душі, душі, яка очікує Святого Богоявлення, радісного пришестя Господнього, заради якого Пророк і Предтеча закликає нас сьогодні: «Приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стезі Йому» (Мк. 1:3). Амінь.
Автор: священик Сергій Ганьковський
Усе по темі: Неділя перед Богоявленням