Христос посеред нас. Він – Добра Новина, щастя нової дійсності для людей у Бозі. Перед цією радісною подією – приходом Христа – Господь посилає чоловіка, аби приготувати серця людей, щоб вони розпізнали Його. Іван Предтеча «біжить попереду»[*] Нього, звіщаючи Його прихід. Він виявляє Його народові, хрестячи Його.
Іван був посланцем Христа для старозавітного народу, а тепер Церква є Його «радісною посланницею» для всіх людей довкола.
Яким ми представляємо обличчя Христа світові? Обличчя Івана Хрестителя – засмагле на сонці пустелі, обвітрене, палає правдивим світлом, красою Отця, свідком Якого він є у Святому Дусі – тому «подихові», Який перебуває в ньому від лона матері.
Так і обличчя Церкви, обличчя кожного з нас має випромінювати Христа, «світло народів» (див. Іс. 49:6), адже Святий Дух перебуває в Церкві і в кожному з нас від часу нашого хрещення. Просімо в Отця світла, щоб Його Церква була для всіх людей правдивим богоявленням. Просімо в Нього Святого Духа. Щоб ми за молитвами Івана Хрестителя, твердо стояли перед Ісусом. Іван прийшов, аби приготувати прихід улюбленого Сина в людському тілі; ми ж живемо для того, щоб «виконати слово Боже» (Кол. 1:25) і свідчити тим, котрі не знають Його. Ми зроблені не з інакшого «тіста», ніж ті, котрі не знають Його. Відмінним, новим у нас, у Церкві, є те, що ми покликані бути обличчям цього світу, поверненим до Ісуса, наслідуючи покору, в якій Він з’явився у Своєму першому приході.
Навернення, до якого кличе нас Іван, полягає в тому, щоб навернути своє серце до Ісуса, бажати Його присутності, безнастанно сподіватися Його у терпеливості. «Сподіватися» в значенні «очікувати» – це одне з найпрекрасніших слів надії Старого Завіту (пор. Єр. 31:17; Пр. 10:28). Чекати Його «від ранньої зорі до ночі» (Пс. 129 (130):6), чекати у світі, в якому, починаючи з наших сердець, порожньо, бо нема любові. Якщо ми чекатимемо Ісуса з любов’ю, тобто сповнені Святим Духом, Він буде нашою повнотою тим більше, чим глибшою буде покора нашого серця.
Тоді ми пізнаємо до певної міри радість Івана, коли той впізнав Ісуса. «Друг жениха, стоячи і слухаючи його, радістю радіє, чуючи голос жениха» (Ін. 3:29), – казав він. «Отже, ця радість моя сповнилася. Йому належить рости, а мені умалятися» (Ін. 3:29,30). Для того, щоб ми виявляли людям Христа, свідчили про Добру Новину та про щастя людей у Бозі, наше обличчя має випромінювати Його світло. Але світло сяє на обличчі лише від радості, що йде від серця. Нехай кожен з нас зможе сказати, як Іван: «Отже, ця радість моя сповнилася…» (Ін. 3:29)! Амінь.
Автор: Жан Корбон
Усе по темі: Неділя перед Богоявленням
[*] У гр. мові слово «предтеча» – πρόδρομος – має також значення «той, що біжить попереду».