Євангеліє, яке ми зараз чули, одне з найдраматичніших. Дійсно, уявити себе на місці батька, в якого єдиний син не просто важко хворий, як ми б сказали сьогодні, хворий на епілепсію, але щодня знаходиться на межі між життям і смертю, бо демон кидає його то у вогонь, то у воду, тим самим намагаючись погубити. Уявити себе на місці цього батька страшно. І ситуація, яку описує нам євангеліст, дуже незвичайна. Ми знаємо, що в той час по Іудеї ходила велика кількість різних людей, які видавали себе за пророків або навіть за Месію.
І от, з погляду батька, перед ним один, можливо, пророк. Він звертається до Христа з проханням про зцілення своєї нещасної дитини. У відповідь чує дивні слова: «Чи віруєш?» У цей момент батько відповідає Христу із сльозами: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству». І тут же біс кидає дитину на землю з такою силою, що оточення сприймає те, що сталося, як знак останніх хвилин життя отрока. У голові батька проноситься лише одна фраза – та фраза, яку він вимовив: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству». Усе інше для нього перестало існувати. Він розуміє, що тут від нього не залежить вже абсолютно нічого. Перед ним розкривається перспектива абсолютно іншого буття. Цей момент якоїсь максимальної істини, максимальної напруги усього життя – він розуміє, що тут діє Бог. Він не знає, що зараз станеться, його син стане здоровим, або він виявиться мертвим. Для нього, зрештою, це вже має мало значення, адже він відчув, що в житті діє Той, Хто лише один і є хазяїном цього життя.
Ми часто сприймаємо віру як стан комфортного ескалатора, на який один раз досить встати, і він гарантовано виведе тебе в Царство Небесне. А сьогоднішнє Євангеліє переконує нас у протилежному. Там, де немає кризи, там немає і сходження. Там, де немає ризику, там немає і віри. У цьому сенсі, батько, що ввірив свою нещасну дитину Христу, дуже ризикував. Адже він не те, що не знав, хто перед ним, адже він навіть до кінця не довіряв йому.
Але, які ставки, такий і виграш. Виграш у цьому поєдинку між Богом і сатаною є незрівняним з тим, що чекав батько. Він не лише отримав дитину здоровою, але отримав і відповідь на ту молитву, з якою, можливо, уперше звернувся до Бога: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству».
Автор: протоієрей Павло Великанов
Усе по темі: 4 неділя Великого посту