Німий і глухий дух

Христос зціляє біснуватого юнака, Давид Мартін

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Коли тремтячи від страху, хвора на гріх людина, яким є кожен з нас, стикається з дивом, подібним до того, про яке розповів нам сьогодні євангеліст Марко, коли бідний хворий раптом почує про диво зцілення від жахливої хвороби, назву якої і вимовити страшно, як же хочеться тоді йому, щоб це диво сталося і з ним! Як же хочеться і кожному з нас, щоб і нас торкнулася ця благодать Божа!

І от Господь у відповідь на наші питання, на нашу вимогу дива каже нам про піст і молитву. Він не розділяє ці дві роботи, бо молитва в тілі, яке обважніло і ожиріло від нестриманого життя, від постійного куштування чуттєвих задоволень, молитва в такому тілі – неможлива. А піст, що здійснюється без молитви, – безблагодатний і навіть погибельний, бо призводить лише до піднесення і сатанинської гордості.

Чи можна уявити собі християнина, який не молиться, а зображує молитву, або, іншими словами, молиться для того, щоб оточення його похвалило? Кожен з нас розуміє, що така поведінка – жахлива і огидна. У театрах до революції ніхто б не посмів повісити в декораціях ікону, жоден актор не посмів би, знаходячись на сцені, осяяти себе хресним знаменням. Молитву не можна було зображувати.

У наш час усе змінилося. Вже не соромно хвастати молитвою, розповідаючи всім підряд про своє молитовне життя. Зараз серед християн стало майже нормою обговорювати один з одним рівень і інтенсивність посту. Навіть газети друкують фрагменти з Типікона, як певні інструкції для охочих стати святими…

Але давайте запитаємо себе: для чого ж людина постить і молиться? Для чого людина пригноблює себе довгими церковними службами, для чого насилу продирається крізь смислові труднощі Священного Писання і незрозумілі богослужбові співи?

Та все для того ж. Щоб допомогти передусім собі, а там і ближнім своїм. Щоб, за словом преподобного Серафима Саровського, набути Духа Святого, Духа мирного. Бо тільки люди, сповнені благодатними дарами Святого Духа, дійсно здатні лікувати тяжкі хвороби, подавати добрі і рятівні поради, тільки такі люди можуть вигнати духа німого і глухого. Апостол Павло у своєму Посланні до Галатів ясно і просто розповів нам, які ці люди, осяяні дарами Духа Святого. От що він пише: “Плід же духа є: любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість. На таких нема закону. Але ті, що Христові є‚ плоть свою розп’яли з пристрастями і похотями” (Гал. 5:22-24).

Люди, що мають властивості, про які пише у своєму посланні апостол, люди святі, люди, яким не потрібні правила Закону Божого, бо вони плоть свою розіпнули з пристрастями і похіттю, тобто здолали пристрасті і гріхи, властиві кожній людині, ці люди, і тільки вони, можуть мати благодатні дари зцілень, вигнання нечистих духів і здатністю чудотворення. Тобто кінцевий результат посту і молитви саме такий – набуття Духа Святого. Чи стане стримана, лагідна і милосердна людина розповідати всім направо і наліво про свої таланти? Чи стане вона в газетах поміщати оголошення про те, що Бог дав їй особливий дар Святого Духа і тому вона, ця людина, може тепер творити всякі дива, знімати пристріт, порчу і, страшно вимовити, “вінець безшлюбності”?

От ви, дорогі мої, усі читали Євангеліє, усі читали молитви, канони і акафісти з молитвослова, скажіть мені, чи зустрічали ви десь згадки про пристріт, порчу і цей самий “вінець безшлюбності”? Звичайно, ні!

І ще одно міркування. Ми знаємо тепер, які ті, хто має Дари Святого Духа. Якщо наші екстрасенси і цілителі не мають дарів Духа Святого, – а це видно з того, що вони не підходять під визначення апостола Павла, – значить, лікують ці люди не силою Святого Духа, а силою духу зла, духу пекла; значить, вони – служителі сатани.

Четверту неділю Великого посту наша свята Церква присвячує пам’яті святого преподобного Іоанна, ігумена гори Синайської, який з 17 до 80 років трудився в монастирі св. Катерини. Результатом його подвижницьких трудів стала дивна книга “Ліствиця раю”, в якій зображений шлях поступового сходження людини до духовної досконалості. По назві цієї книги автора її стали іменувати “Ліствичником”. Сьогодні, згадуючи святого преподобного Іоанна Ліствичника, ми ясно бачимо, що Великий піст, у самій серцевині якого ми зараз знаходимося, може стати і нашими сходами, що зводять нехай не на висоти гори Синайської, – Бог нас за це не засудить, – але на висоту нашого особистого духовного подвигу.

Бути порядною людиною – важко. Бути святим – незмірно важче. Для цього необхідно, як ми говорили з вами тиждень тому, зректися себе, узяти Хрест свій і йти за Христом. У нас, якщо ми назвалися християнами, просто немає іншого виходу.

О, якби чисельні і безумні наші цілителі одного дня серйозно звернулися до Бога і поставили собі за мету – спасіння власної душі, подумайте, чи залишився б у них час на пристріти, порчі і “вінці безшлюбності”? Навряд чи…

Але вони – глухі, адже вони чують лише себе; і вони – німі, адже замість молитов церковних тільки брехню і заклинання нечистих духів промовляють їх вуста. От чому Господь наш Ісус Христос не може сказати бісові, який у них: “Душе німий і глухий! Я тобі повеліваю: вийди з нього і більше не входь у нього“.

Якщо вдуматися, кожен з нас глухий і німий. Хіба ми чуємо, хіба хочемо чути голос совісті, що докоряє нам? Хіба ми говоримо з Богом, коли молимося, хіба помисли наші не далекі безмежно від того, що бурмочуть наші вуста? А коли так, то, значить, і самі ми недалеко пішли сходами духовного сходження, і, значить, як і нам, як батьку біснуватого отрока, самий раз закричати з відчайдушної глибини душі до нашого Спасителя: “Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству“. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 4 неділя Великого посту