Пасхальне євангельське читання – пролог Євангелія від Іоанна, де йдеться про втілення Божественного Слова. Так само, як людське слово виражає суть того, хто говорить, так і Божественне Слово виявляється в творінні, в піклуванні про світ Небесного Отця. Євангеліст акцентує свою увагу на тому, що в певний момент людської історії Бог став одним з нас.

Бог приходить на цю землю, стає повноцінною справжньою Людиною так же, як і будь-який з нас, окрім гріха. Захват від цієї події, від того, що відбувається далі, від усього земного життя Христа Спасителя, від Його дивної і загадкової смерті, від Його славного триденного воскресіння, – усе це спонукає апостолів бігти в усі кінці Всесвіту із звісткою про те, що історія людства тепер вестиме свій відлік від цієї найголовнішої події: Бог стає Людиною.

Стає не для того, щоб явити Свою силу, Свою славу, не для того, щоб спонукати людей поклонятися Собі. Він стає Людиною з єдиною метою, щоб допомогти перемогти те, чого сама людина позбавитися не може – від прокляття гріха і від тиранії смерті. Завжди дивує те, що апостоли, які були найближчими супутниками і учнями Христа Спасителя вже після Воскресіння Христового насилу могли повірити в те, що це дійсно сталося.

Згодом апостол Іоанн у своєму посланні напише з непідробним захватом: «Про те, що було від початку, що ми чули, що бачили своїми очима, що розглядали i чого торкалися руки наші, про Слово життя, – бо життя явилось‚ i ми бачили‚ i свідчимо, i звіщаємо вам це вічне життя, яке було в Отця i явилось нам, – про те, що ми бачили i чули, звіщаємо вам, щоб i ви мали єднання з нами: а наше єднання – з Отцем i Сином Його, Ісусом Христом. I це пишемо вам, щоб радість ваша була повна». (1Ін. 1:1-4).

Якщо подивитися зовнішнім абстрактним поглядом на християнство в контексті усіх інших релігій не можна не помітити, що тут Бог не зовнішній спостерігач, не страшний суддя. Бог настільки любить людину, що стає одним з нас. І ось ця таємниця поблажливості, таємниця Божественного применшення завжди надихала християн і служила джерелом їх величезної радості.

Адже якщо Бог звалив на Себе нас самих, доніс до Хреста і Воскресіння, значить, Він не може не допомогти кожному, хто б’ється у своєму житті з тим, що перешкоджає стати святим і увійти до Царства Небесного.

Було б дуже наївним і безглуздим сприймати Христа Спасителя і всю Його велику справу, справу спасіння людства від прокляття гріха і смерті, виключно інструментальним чином. Для нас Спаситель не інструмент. Царство Боже починається не за межами земного життя. Царство Боже там, де є Христос. Христос і Сам є це Царство. І приєднуватися до Нього ми починаємо вже тут, ще задовго до смерті. Наше хрещення залучає нас до Христа, причащаючись Христових Тайн ми стаємо єдиними з Христом.

Усе це змінює нашу людську природу до такого стану, в якому ми перестаємо вже відчувати себе ворогами стосовно Бога, ми відчуваємо, що ми примиряємося з Ним не через якісь свої особливі виняткові чесноти і подвиги, а виключно унаслідок нашої причетності до Христа Спасителя.

Допоможи нам, Господи, щоб ця радість про Твоє світле Воскресіння, про найголовнішу подію всього людського життя була для нас дороговказною зіркою упродовж усіх днів нашого життя. Амінь.

Автор: протоієрей Павло Великанов

Усе по темі: Пасха