Скажу лише кілька слів, щоб прожити цей день у радості та не загасити її, живучи назовні свого серця. Зберігаймо її з вірністю у своєму серці, щоб вона була в нас невичерпною і щоб ми давали її іншим.
А для цього згадаймо, як ми пережили ці насичені дні, що наповнюють своїм значенням цілий рік. У переддень Великого четверга ми споглядали трапезу Господа, і наші серця провадило, огортало та притягувало Його бажання. Він «дуже бажав цю паску їсти з нами» (див. Лк. 22:15). Бажає завжди.
З цього для нас усе починається. Поки нас не огорне це бажання Господа, поки ми не відчуємо себе бажаними, не відчуємо, що Він шукає нас, любить, наші душі погаслі, тоді як вони мають палати вогнем. Приймімо із запалом та з довірою це бажання Господа.
Якщо бажання Господа бути з людьми притягує нас та веде за собою, ми можемо стати учасниками Його співчуття до людей. Приймімо це Боже співчуття до людини, будьмо певні, що воно виліковує все аж до кореня. Якщо ми забуваємо про це, розплющмо очі у погляді на хрест Господній. Хрест є тією віссю праведності, поза якою все перекручене та спрямоване до смерті. Вісь хреста виправляє будь-яке судження співчуттям. Правда – це найперше співчуття, яке відчиняє двері до єдності.
То ж на світанку цього нового дня, котрий ніяка ніч не повинна затьмарити в нашому житті, нам дана нова дійсність. Ця нова дійсність не може сама увійти до сердець людей, ми не можемо ні вигадати її, ні відкрити власними силами. Ця нова дійсність, новизна Пасхи, дарована нам: вона – сама любов, скарб понад усі скарби, Пресвята Трійця, живий Бог, Який є сопричастям, ніжністю, любов’ю.
Тому ми зможемо жити нею лише тоді, коли споживатимемо Пасху, принаймні, у Господній день, щонеділі. Зрозуміймо, якою ціною дається ця любов: її ціна – розданий хліб: «Це є Тіло Моє, що за вас віддається» (Лк. 22:19), – каже Христос, – то ж якщо ми хочемо любити, то й нам треба ділити і роздавати себе. Ціною тієї любові є пролита кров – наше життя, яке ми віддаємо. Лише за цієї єдиної умови любов, якою є наш Бог, стає нашою єдністю, нашим миром.
Ми хочемо бути миротворцями, а для цього нема іншої дороги крім того, як слідувати за тим бажанням Господа, пройнятися Його співчуттям і настільки вийти за межі самих себе, звільнившись, урешті, від свого смертного «я», щоб могти роздавати хліб та проливати кров – правдиве вино життя. Тоді ми будемо миротворцями і «синами Божими назвемося» (див. Мф. 5:9), ми будемо дітьми Отця в улюбленому Сині.
Автор: Жан Корбон
Усе по темі: Пасха