Диво насичення п’яти тисяч чоловік п’ятьма хлібами і двома рибами, про яке розповідає євангеліст Матфей, здавалося б, надзвичайно просте. Насправді це диво має дуже сильний відтінок величезного смутку.
Уявіть собі величезний стадіон, цілком набитий, наповнений людьми, – вони хочуть того самого Месію, який вирішить усі їх життєві проблеми, позбавить від ненависного римського володарювання і в прямому розумінні слова озолотить увесь народ.
І Спаситель, здавалося б, раптом йде за цими сподіваннями єврейського народу. Головне – усі задоволені, окрім Одного – Самого Христа Спасителя.
Про те, яким болем стало для Нього це диво, ми почуємо дещо пізніше, коли Він почне говорити про Свої Тіло і Кров, про небесний хліб, коли відійдуть від Нього практично всі, включаючи навіть досить близьких учнів.
І Він нагадає: ви шукаєте Мене не тому, що насправді вірите в Мене як Месію, а тому що їли хліб і наситилися. І ви хочете, щоб це відбувалося знову і знову.
Бог як люблячий батько завжди хоче, щоб ми були радісні, щоб ми були утішені, щоб наші побажання (якщо вони не є відверто гріховними) були реалізовані. Але це зовсім не означає, що наші побажання Йому приносять таку ж радість, як і нам самим.
Пам’ятатимемо приклад з дивовижним насиченням хлібами, щоб всякий раз, коли Бог відповідає на наші благання, ми ставали до Нього ближчими, мали ще одну основу для того, щоб відчути Його милість до нас, а зовсім не самовдоволено вимагати від Нього постійного повторення дива.
Автор: протоієрей Павло Великанов
Усе по темі: 8 неділя після П’ятидесятниці