Приготувати путь Господові

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Початком Євангелія Ісуса Христа стало явлення Іоанна Хрестителя, який проповідував «хрещення на покаяння для відпущення гріхів» (Мк. 1:1-4). Початком Благої Звістки про позбавлення людства від рабства гріху стає заклик до покаяння.

Грецьке слово μετάνοια, «покаяння», означає «зміна розуму», «зміна думок». Синонімом покаяння є слово «навернення», що часто зустрічається в Біблії: «Так говорить Господь: … наверніться кожен від злого шляху свого і виправте путі ваші і вчинки ваші» – читаємо ми в пророка Єремії (Єр. 18:11). І тут же чуємо відповідь богообраного народу на цей заклик Божий: «Але вони говорять: “не надійся; ми будемо жити за своїми помислами і будемо чинити кожен за впертістю злого свого серця”» (Єр. 18:12).

Євангеліст Марко згадує тому на початку своєї Євангелії слова пророка Ісаї – «Голос волаючого в пустелі: приготуйте путь Господу, прямими зробіть у степу стежки Богу нашому» (Іс. 40:3). «Голос волаючого» – тобто того, хто кричить, голосно закликає «приготувати путь Господу» до наших душ, закликає дозволити Богу врятувати нас. Але користуючись свободою, що дарована Богом, ми вважаємо за краще не чути цього заклику, тому заклик цей – «голос волаючого в пустелі», пустелі не лише в географічному сенсі, тобто місці, де звучить проповідь Іоанна, але і в пустелі душ, що добровільно вибрали замість спілкування з Богом егоїстичну самотність гріха, адже «всі заблудили, всі нікчемні стали: нема тих, хто чинив би добро, нема жодного» (Пс. 13:3). Не лише народ древнього Ізраїлю, але і всі ми відповіли Богові «не сподівайся; ми житимемо за своїми помислами!»

Так для чого ж євангеліст услід за пророком пропонує «прямими зробіть стезі» Богові? У тому і суть цієї рятівної «зміни розуму», покаяння, що понівечена гріхом людина, не маючи сил перемогти своїх гріховності, смертності і тлінності, може проте відповісти на заклик, навернутися від себе і свого – до Бога, може відкрити, «зробити прямим» шлях у свою душу «і явиться слава Господня, і побачить усяка плоть спасіння Боже; бо вуста Господні вирекли це» (Іс. 40:5). «Ось, Господь Бог гряде із силою, і сила Його з владою. Ось, нагорода Його з Ним і воздаяння Його перед лицем Його. Як пастир Він буде пасти стадо Своє; агнців буде брати на руки і носити на грудях Своїх» (Іс. 40:10-11).

«Путі Господові» готуються, щоб ними з Господом йти. Ця підготовка шляху, це покаяння – не кінець, а тільки початок. Початок цільно-життєвого процесу співпраці людини і Бога. Співтворчості з преображення грішника в носія «вінця правди» (див. 2Тим. 4:8), спадкоємця життя вічного. Але ніщо тлінне не увійде до вічності, жоден гріх не витримає прямої присутності Божої, усе наносне і несправжнє має вигоріти в променях Сонця Правди. Щось тоді залишиться від нас?

І от, також цитований сьогодні євангелістом Малахія, останній старозавітний пророк, каже: «Ось, Я посилаю ангела Мого, і він приготує путь переді Мною, і несподівано прийде у храм Свій Господь, Якого ви шукаєте, і ангел завіту, Якого ви бажаєте; ось, Він іде, – говорить Господь Саваоф. І хто витримає день пришестя Його, і хто встоїть, коли Він явиться? Бо Він – як вогонь, що розплавляє, і як луг, що очищає, і сяде переплавляти й очищати срібло, і очистить синів Левія і переплавить їх, як золото і як срібло, щоб приносили жертву Господу в правді» (Мал. 3:1-3).

І так непросто людині розстатися з тим своїм, що так близько нашому серцю, так важко «подвигом добрим змагатися» і «віру зберегти». Пророк пише далі: «Ви говорите: “марне служіння Богу, і яка користь, що ми дотримувалися постанов Його? …І нині ми вважаємо гордовитих щасливими: краще влаштовують себе ті, що чинять беззаконня, і хоч спокушають Бога, але залишаються цілими”. Але ті, що бояться Бога, говорять одне одному: “слухає Господь і чує це, і перед лицем Його пишеться пам’ятна книга про тих, що бояться Господа і шанують ім’я Його”. І вони будуть Моїми, – говорить Господь Саваоф, – власністю Моєю у той день, який Я сотворю, і буду милувати їх, як милує людина сина свого, який служить їй» (Мал. 3:14-17).

Навернутися, пояснює Митрополит Антоній Сурожський, «означає відвернутися від безлічі речей, які мали ціну для нас тільки тому, що були нам приємні або корисні. Навернення проявляється передусім у зміні шкали цінностей: коли в центрі усього Бог, усе інше стає на нові місця, отримує нову глибину. Усе, що Боже, усе, що належить Йому – позитивне і реальне. Усе, що поза Ним, не має ні цінності, ні значення».

Отже, ми чуємо сьогодні заклик приготувати путь Господові. Яку дамо відповідь ми на нього – «не сподівайся; ми житимемо за своїми помислами!» чи все ж «Так, гряди, Господи Ісусе!» (Одкр. 22:20)?

Автор: священик Гліб Козлов

Усе по темі: Неділя перед Богоявленням